Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шалена 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалена"

266
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шалена" автора Хлої Еспозіто. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 96
Перейти на сторінку:
нас знайдуть. Поїхали краще в Лондон.

Він витирає носа тильним боком долоні, з його ніздрі тече цівка крові, крап, крап, крап, крап… Він, здається, навіть не помічає. Сподіваюся, в нього ніс не відпаде, як у тієї співачки, Стеві Нікс. Інакше вуса виглядатимуть дивно.

– Знайдеш мені пилу? – питає він.

Затягую свою доріжку, відкидаю голову й заплющую очі. Ммм. Кокаїн. З ним я почуваюся безпечно, тепло й затишно, як в обіймах, як у лоні. Але краще, бо тут немає Бет. Я запалюю дві цигарки, одну для мене, а другу – для Ніно. Встромляю одну йому до рота. О Господи, це як доглядачкою працювати. Не певна, що мені стане терпіння займатися цим повний день. Думаю, в мене немає хисту.

Бет, Бет, Бет. Наскільки краще життя без неї… особливо коли я – вона. Цікаво, як би Бет з усім цим упоралась? Мабуть, вона б із вереском втекла б чи плакала б у куточку. Сховалася б за стіл. За канапу. Вона не була створена для такого оточення, на відміну від мене. Вона хотіла вбити мене? Ха! А я досі тут. А вона де? Померла, і вже давно. Ні, моя сестра не була вбивцею. Тому вона й хотіла поїхати. Вона б ніколи не впоралась. А я, навпаки, почуваюся наче риба у воді. Мене створено для такого лайна. Я така від природи. Я народжена для такого життя. Якби я не вбила Бет, якби не вбила Амброджо, вони вбили б мене. Я прибігла першою. В мене не було вибору. Мене зрадила моя рідна сестра. Тепер уся сила дісталася мені. Тепер я все контролюю. Це в мене дипломат грошей. Це в мене пушка.

Хапаю дипломат і відчиняю його. Витріщаюся на гроші й затамовую дух. Вони такі гарні – неймовірно. Стоси й стоси новесеньких купюр. Усі вони пурпурові й рожево-бузкові, з маленькими біло-жовтими зірочками. Вони видаються чарівними. Особливими. Дістаю купюру в 500 євро й уважно роздивляюся – перевіряю на світло водяні знаки. На дотик вони безумовно справжні: гладенькі, хрусткі, такі як треба! Беру стос купюр і починаю рахувати.

– П’ятсот, тисяча, тисяча п’ятсот, дві тисячі.

– Бетто!

– Тихо, Ніно. Я намагаюся порахувати. Тепер доведеться знову починати. П’ятсот, тисяча…

– Дістанеш ти мені ту грьобану пилу?

Дивлюся на Ніно й закочую очі.

– Гаразд, – кажу. – Іду, іду. – Кидаю гроші назад у валізу, вичавлюю життя з сигарети, кидаючи її у вазу. Дрібка тютюну й досі горить, жевріє, султанчик білого диму звивається, розчиняється, зникає.

– Поквапся. Нам треба їхати.

Він витирає піт з чола тильним боком закривавленої руки, лишаючи на обличчі червоний штрих. Виглядає круто, наче він Рембо якийсь. Ніби він щойно повернувся з в’єтнамської війни.

– У Сальваторе була бензопила. Збігаю до нього й принесу, – кажу я, зістрибую з канапи й прямую до дверей. Чекайте. Нащо йому пила?

* * *

До горла підступає блювота – тухла, кисла, сира. Я сковтую її. Не хочу, щоб Ніно бачив, як я блюю. Затримую дихання й рахую до десяти. Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять… Не допомагає. Мене й досі нудить. Допомагаю йому тримати ногу, яка вібрує від руху леза. Стегно слизьке від крові. Шкіра холодна й обвисла. Бензопила гуде й розрізає кістку: наче нігті дряпають шкільну дошку. Завивання бормашини. Очі виїдає сморід підсмаженої плоті й обсмалених кісток: свинячі відбивні на барбекю. Друзки, кахикання пили. Стегно розпилено навпіл.

Ми затягли чоловіків з вулиці в кімнату й поклали на килим поряд зі священиком. Ніно зчинив страшенний безлад; весь його одяг у м’ясі, скалках кісток, бризках. Килим просочено кров’ю. Пахне як на бійні – залізом і страхом. Бензином із пили. Ми підготували три великі валізи й сувій сміттєвих пакетів. Ми намагалися запхати їх туди, але вони не влазили. Ніно робив це раніше. Він швидко орудує бензопилою навіть однією рукою. Лезо входить у плоть, як у масло. Ми складаємо частини тіл у валізи: голови, руки, тулуби – на дно, зігнуті ноги – нагору. «Тетріс» із мерців. Пахне сирим фаршем. Я відчуваю в повітрі присмак крові.

– Допоможи розпилити килим, – каже Ніно.

Ми розрізаємо килим і накриваємо його клаптиками вміст валіз. Нагору запихаємо пакети для сміття й зачиняємо валізи на блискавку. Я повертаюся й дивлюся на забризкане кров’ю обличчя Ніно, вуса його теж у крові. Потім дивлюся на власний одяг: слизький і мокрий. Мій ліфчик безнадійно зіпсовано.

– Піду перевдягнуся, – кажу я.

Підіймаюся сходами навшпиньки – Ерні досі спить, і я не хочу його будити, – пробираюся коридором до спальні Бет. Знімаю у ванній кімнаті свій одяг і змиваю кров в умивальнику. Крихітні бризки забруднюють дзеркало. Змиваю їх чистою водою й кидаю одяг у пакет: потім викинемо. Дістаю з гардеробної Бет сорочку, червону, щоб не видно було крові. Багряну шовкову блузу з воланами на рукавах – жіночну, невагому, м’яку. Здається, я бачила її на «Аутнеті» минулого тижня. Вдягаю її. Вона сидить ідеально. Вдягаю золоті босоніжки «Прада» й сексуальні трусики від «Баленсіаґа». Так, я знаю, знаю, целюліт. Але знаєте що? До біса. От візьму і вдягну їх. Вони гарні. Вони мені личать. Вони мені подобаються.

Знаходжу ще одну валізу й кидаю туди кілька спідниць, сорочок і суконь і той костюм; прикид від «Дольче Ґабана», який мені так подобається. Пару туфель «Джиммі Чу». Пасок «Діор». І, звісно ж, сумку Бет від «Роберто Каваллі». Забігаю до спальні й беру всі скриньки з туалетного столика Бет. Кладу діамантове кольє назад у коробку й коробку теж кидаю до валізи. Чи потрібен мені містер Дік? Тепер, коли в мене є Ніно, – ні. Лишаю його на дні шухляди. Бувай, коханий. Перевіряю, чи взяла я паспорти – свій та Бет. Тепер я готова їхати. Майже.

Нам треба тікати, але ми не можемо забрати картину.

Витягаю її з будинку на патіо. Цього разу я поводжуся не так обережно – нам уже не треба її продавати. Оце сталеве барбекю прекрасно мені підійде. Треба розрізати її, щоб легше було спалити, але в пилі після всього, що вона розпилила, закінчився бензин. Лишаю картину на патіо й біжу на кухню. Копирсаюся в шухляді з приладдям і знаходжу найгостріший ніж. Метал дзеленчить, сподіваюся, що це не розбудить Ерні. Але якщо його не розбудила стрілянина, то й це не розбудить.

Повертаюся на патіо та присідаю з ножем біля картини. Я розрізаю Ісуса, й Діву Марію, й крила янгола. Непроста

1 ... 78 79 80 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалена», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалена"