Читати книгу - "Нам воно святе! Пісні січових стрільців"

У цей же період Ярославенко став членом «Русько-українського драматичного товариства ім. І.Котляревського». Одночасно до товариства вступили Ф.Колесса, М.Кордуба, І.Вахнянин, С.Шухевич.

Навесні 1900 р. Ярославенко також був секретарем студентського товариства «Основа», яке серед інших вимог ставило вимогу викладання в інституті предметів українською мовою.

В 1903 р. Я.Вінцковського обрали головою прапорової комісії «Сокола», яка займалася питаннями створення прапора товариства.

В цей же час Ярославенко починає свою діяльність як композитор і поет. Коли рада «Сокола» звернулася до українських композиторів із закликом написати «Сокільський марш», Ярославенко, який керував тоді хором товариства «Сокіл», також відгукнувся на цей заклик. 6 квітня 1902 року на сокільському святі вперше був виконаний «Марш соколів», а хор проспівав «Гімн сокільський», музику до слів В.Корженка написав Я.Ярославенко, який в той час ще підписувався власним прізвищем Вінцковський.

У 1905 р. Я.Ярославенко першим зробив фортепіанну і оркестрову транскрипції, а також власне хорове трактування Гімну України «Ще не вмерла Україна!» В цьому ж році він став одним з організаторів і директором спеціалізованого музичного видавництва «Торбан», яке проіснувало до 1944 року і накладом якого вийшло близько 350 більших і менших музичних творів. У 1927 році у видавництві «Торбан» був виданий збірник січових стрілецьких пісень.

1914–1918 рр. працював на посаді молодшого інженера технічного відділу залізничних шляхів, тобто перебував на службі царської влади в Галичині. До війська його не брали, бо ще перед війною пошкодив праву ногу і до кінця життя накульгував на неї. Пізніше продовжував службу при Центральній Раді.

В 1911 р. Ярославенко написав музику до пластового гімну «Цвіт України і краса», автором тексту якого був пластун О.Тисовський, а в 1923 році на замовлення провідників закарпатського «Пласту» пісню «Гей, пластуни, гей, юнаки», вірш до неї написав С.Черкасенко. Вона й нині загальновідома у пластовому середовищі як «гімн закарпатських пластунів». Він поклав на музику вірш І.Франка «Сонце по небі колує», і ця пісня стала спортивним гімном на Галичині. З-під його пера вийшли обробки стрілецьких пісень для фортепіано, марші для «Січей» і «Соколів» для духового оркестру.

Я.Вінцковський був активним діячем січового руху. Серед іншого він займався організацією виготовлення та розповсюдження предметів січової атрибутики, а також січових і стрілецьких одностроїв. Свідченням цього стали численні подяки з боку Головного січового комітету, а також особисто К.Трильовського.

В різні роки Я.Ярославенко керував хорами товариств «Сокіл» і «Основа», українськими хорами «Боян» і «Зоря», а також польськими – «Ехо» і «Лютня».

28 лютого 1935 р. був заарештований і засуджений польською владою до двотижневого арешту за видання революційних пісень.

Після звільнення Я.Ярославенка зі служби на залізниці видавнича справа стала єдиним джерелом доходів для родини. Їх будинок став редакцією та головним складом «Торбану», звідки видання розсилалися замовникам.

У 1939 або на початку 1940 року 60-річний композитор переніс операцію на око, внаслідок чого втратив зір одного ока, а другим став погано бачити.

Радянська влада ліквідувала видавництво «Торбан», і Ярославенко фактично став безробітним композитором без жодних засобів до існування. 18 березня 1941 року Ярославенко 6ув прийнятий на посаду музикознавця у львівську філію бібліотеки АН УРСР. Після окупації Львова німцями Ярославенко робив спроби відновити своє видавництво. 1945–1948 рр. працював завідувачем музичного кабінету львівської бібліотеки АН УРСР, директором якої був В.Щурат.

2 жовтня 1948 року 68-річний композитор був прийнятий на посаду вчителя хорового співу в львівську школу для сліпих дітей, де він працював до 1951 р.

26 червня 1958-го його життя закінчилося в рідному Львові, на лавці на вулиці Академічній (тепер пр. Т.Шевченка). Рідня поховала митця поруч з дружиною на Личаківському цвинтарі і встановила скромний пам’ятник.