Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Після злучення тварина сумна 📚 - Українською

Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

1 129
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Після злучення тварина сумна" автора Антон Дмитрович Мухарський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 92
Перейти на сторінку:

Напівбожевільний, розмитий погляд ковзнув старим килимом, і вперся у пляшку з відбитою шийкою від безалкогольного пива «Балтика», яка лежала неподалік... І тут він згадав усе! І тієї ж миті липкий несамовитий смертельний страх задзюрив крижаним потом крізь усі його пори, змочивши чоло і тіло. Знову запаморочилося в голові й страшенно захотілося кудись бігти, кричати, благати про допомогу, але натомість він лежав, не ворушачись, і тільки раз у раз рвучко дихав, намагаючись дати раду тому, куди загнали його обставини цієї трагічної ночі.

Важкий «морячкин» самогон, здавалося, узявся у його крові якоюсь глевкою субстанцією, що прибивала тіло до підлоги, а голову перетворила на залізний жбан. Але найгіршим було те, що він відчував, як у його тілі оселилася якась чужа істота, що не давала можливості ані поворухнутися, ані дихати, бо, щойно він спробував набрати повні груди повітря, у животі враз з'явилося відчуття бритви, приставленої до самих кишок.

Він потягнувся рукою до сідниць, сподіваючись на те, що, можливо, шийка пляшки повністю не прослизнула усередину. Але дарма. Вона була там! І це був жах, страх і усвідомлення чогось невідворотного і трагічного, що сталося у його, Лесиковому, житті.

Проте він дихав, він бачив світло, він міг думати, і це давало якусь надію на порятунок.

«Швидку! Треба терміново викликати швидку допомогу! — і він гарячково, почав згадувати, де то міг бути його мобільний телефон, яким він останнім часом навіть не користувався, щоб не відволікатися на різні дрібні справи, у які його постійно намагався вплутати лихий багатомільйонний мегаполіс, що розкинувся зовсім неподалік. — В Київ! В Київ! Терміново в Київ — там життя і порятунок!» — забилася, запульсувала у свідомості абсолютно ясна думка. Але ж де телефон?

Він трохи підняв голову і повернув її правріруч, там, де біля ліжка стояла низенька тумбочка. О диво! Його срібляста «Нокія» була саме там!

Відстань у два з половиною метри він долав декілька хвилин. Спершу спробував підтягнути ноги до живота і підвестися, але отой вже знайомий блискавичний біль знову кинув його на підлогу. Він стиснув зуби і деякий час глибоко і протяжно дихав носом. Адреналін, що почав впорскуватися в кров шаленими дозами, долав алкогольне отупіння. Отак полежавши трохи, він спробував перевернутися на бік, і це йому вдалося майже безболісно... «Головне не підтягувати ноги до живота!» — це був гарний досвід. Але як рухатися далі?

Рішення прийшло само собою. Майже інстинктивно він перевернувся на спину і, випроставши ноги уперед, головою ліг в напрямку тумбочки. Поволі відштовхуючись від підлоги руками і намагаючись не напружувати м'язи живота, він повз доти, доки йому не вдалося ухопити «Нокію» в руки.

Телефон був вимкнений. «Аби тільки у ньому лишився заряд!» — благав вищі сили Лесик, натискаючи на кнопку «вкл.».

Слава Богу, екран блимнув заставкою, на якій було зображено лідера Партії регіонів Віктора Януковича (такий жарт для друзів-політиків), загорівся і запросив код для розблокування СІМ-карти. Лесик набрав 1969 — рік свого народження і тут, о дідько! Телефон знову вимкнувся, бо батарея таки була геть розряджена...

«Спокійно друже, все гаразд», — заспокоював він сам себе, важко і уривчасто дихаючи, бо, на щастя, шнурок підзарядки валявся поруч на підлозі між ліжком і тумбочкою.

Приєднавши його до телефона, Лесик деякий час почекав, а потім повторив спробу реанімувати телефон. Цього разу у нього все вийшло...

Набравши нуль три — номер «швидкої», він приклав слухавку до вуха, готуючись почути в ній рятівні гудки, але натомість інфернальний жіночий голос металевим тоном прорік: «Недостатньо грошей на рахунку, щоб здійснити виклик!»

«Який чорт недостатньо грошей!!! — волало, билося у безпорадному гніві усе Лесикове єство тоді, як він широко відкритими від жаху очима втупився в одну точку на стелі. — Йобаний російський МТС! Номери «пожежної», «швидкої», «міліції» завжди безкоштовні!!!»

Так то воно, друже, так! Але то в Києві... А ти зараз у Васильківському районі у селі Плисецьке на «Кінському хуторі», майже на краю світу, лежиш на підлозі і вимагаєш усіх цивілізаційних благ? Тут інші закони, тут інше життя, тут інша країна — та, яку ти ненавидиш, і вона відповідає тобі взаємністю.

«Чорт!» — ледь не заплакав Лесик і зробив ще дві невдалі спроби зателефонувати мамі й у міліцію, а потім, вронивши руку з телефоном на підлогу, ледь не заплакав знову, але стиснувши зуби і волю в кулак, загарчав, як дикий собака, рвонувся і, скаженіючи від болю з виттям і матюками, перевернувся на живіт, а потім, відштовхнувшись від підлоги, встав на коліна...

Тьотя Катя та її чоловік Василь Денисович, розбурхані останніми подіями, у ту ніч теж не могли спокійно заснути. Зі своєї літньої кухні, де вони пили чай із цукерками, прекрасно було чути, як молодий Забута декілька разів виходив на двір і когось голосно посилав куди подалі, вмикав телевізор, співав Розенбаума під гітару, а потім затихнув. Було якраз чверть на другу ночі.

— Оце він дарма робив! — відсьорбуючи чай, задумливо проказала тьотя Катя, дивлячись кудись убік.

— Ти про що? — так само задумливо запитав у неї Василь Денисович, розгортаючи цукерку «Ракова шийка» від «Рошен».

— Оце у ніч проти Трійці напиватися п'яним, посилати всіх, пісні горлати... Того й дивись — чорти забрати можуть...

— Тю дурна! — хмикнув Василь Денисович, — що ті чорти! Я ото думаю, що то

1 ... 78 79 80 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Після злучення тварина сумна"