Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

Тим часом Чарівниця пробиралась крізь нетрі, аби бути якомога ближче до Замку. Після того, як вона побувала біля криниці Прадавніх Сил, її можливості й сили помножились. Завжди так було. До місця, де закінчувались руїни, вона добралась за дві години, а не за два дні. Тепер сиділа на пеньку й чекала тієї миті, коли її вихованка знову потребуватиме допомоги. Вони обидві врятують найважливішу ланку Пісні Єдиної, на яку зазіхнули варвари. Обидві?.. Адже ще є той хлопець, син Урґха. І цього можна було сподіватись. Адже не хтось інший, а вони, Чарівниці, передбачили: колись може статись і таке, що їхня Істота потрапить в лапи Урґха. І коли це було! Коли ще Люелле на світ на народилась! І цей хлопець, Айок, також. Це вони вибрали найвродливішу дівчину з роду нинішніх рабів, Арлін. Переконали її — хоча вона опиралась і боялась. Навчили її, як чинити, щоб Урґх узяв з нею шлюб. Не брехали. Щиро сказали, що її життя буде сумне й понуре, але зате — хто зна, чи її син не матиме важливої ролі в Пісні Єдиній. Також вони, Чарівниці, навчили засмучену Арлін, як виховувати свого майбутнього сина. І переконали її.

Бідна красуня Арлін плакала й боронилася, але врешті збагнула, як багато це може значити — зламати Урґхову силу у найвразливішому місці, у його синові, який все візьме від матері й нічого — від батька. «Це з нашою допомогою Арлін завоювала серце Урґха, з нашою допомогою Урґх так ошалів від кохання до неї, що пішов на нечуваний вчинок — шлюб із рабинею. Врешті, з нашою допомогою син Урґха полюбив поезію, а не меч, і йому наперед судилося полюбити Пісню Єдину. У замку Урґха поезії не було, отож перша зустріч з Піснею захопила хлопця. Пісня взяла його у полон. Перемогла материнська кров, а не батькова… — Чарівниця глибоко зітхнула й пробурмотіла насамкінець:

— Ні, не підвела нас наша сила вершити людські долі, навіть якщо це долі ще не народжених. Ми прислужилися Великому Королівству, зламавши священні закони магії, і колись за це спокутуємо.

Підготовка до шлюбу тим часом аж кипіла. Робота на кухні не вщухала, численні страви пеклись і варились. З льохів викочували величезні барила з пивом та вином.

Урґхові вояки не могли встояти перед спокусою і вже напередодні шлюбу почали куштувати трунки — щоб перевірити, чи їхній смак достатньо вишуканий і пасує до завтрашньої учти. Надвечір п’яні з голосним реготом, хрипло горланячи пісень, хитаючись, вештались замковим подвір’ям. Однак Урґх XIII не гнівався, бо й сам зі своєю свитою охоче спорожнив не один кухоль.

«Усі в замку нетверезі, король також. Притомними залишаються лише кільканадцять стражників, — перелякано думав Буду. — Втратили голови і думають, що спіймали золотого птаха в клітку — перейматись ним уже не треба…»

— Ця пиятика сприяє нашим планам, — шепнула Люелле Айокові, дивлячись зі свого вікна на галасливу гульню.

— Так, хай нап’ються і позасинають, — поблідлі губи Айока ледве ворушились. Він боявся і навіть не намагався приховати цього від своєї нареченої. Тим більше потрібен був йому спокій, що передавався від Люелле. Насправді вона звикла до життя — вічної втечі. Чарівниці навчили її у складних ситуаціях зберігати тверезий глузд — тож, що ближче було до години втечі, то холодніше і ясніше вона мислила. Вже навіть розгадала останні слова Чарівниці про Голос…

Одежа, в яку вони мали перевдягнутись, схована була під шкурами, що вкривали постіль Дівчини. Айок приносив її сюди щодня під плащем. І тепер треба було тільки перевдягнутись. Дівчина й хлопець виглядатимуть як двоє пахолків Урґха.

Зараз стражники, що застигли під дверима кімнати Люелле і заздрісно поглядали на своїх приятелів, що вже напідпитку, мають отримати своє вино, від якого їх відразу зморить глибокий сон. Вино запропонує їм Айок і триматиметься по-справжньому вільно й по-королівськи. Але саме цього хлопець не вмів, і Люелле, стиснувши йому руку, скористалась трішки чарівними силами, щоб додати йому відваги.

— Стражники не мають побачити, що ти чогось боїшся, — повчала його, не відводячи магнетичного погляду від його очей. — Ти маєш поводитись як справжній веселий принц, якого завтра чекає шлюб. Будеш говорити з ними як пан, але доброзичливо.

Айок переміг себе. Прийшов із замкової кухні зі дзбаном і, ставши під дверима нареченої, розкуто промовив:

— Пора й вам випити за здоров’я завтрашніх молодих. Оце мій дар, дар принца своїм вірним слугам. Тут небагато, тож ви не вп’єтеся, але принаймні відчуєте смак вина….

Стражники невпевнено перезирнулися, але переконавшись, що поблизу немає нікого, хто міг би покарати їх за те, що вони п’ють на варті, вже за мить виривали одне в одного трунок. Гіркувате зілля додало вину смаку й запаху. Жоден зі стражників не помітив Буду, що сховався здалеку за колоною і спостерігав за всім, що діється, з понурим вдоволенням. Ось і здійснились його підозри. Тепер усі в Замку п’яні, але у нього, Буду, ще є напохваті четверо тверезих і пильних стражників на головних воротах… Він бачив, як вартові під дверима Люелле попадали й поснули міцним сном. І чекав.

— Уже час. Тікаймо! — долинув до Чарівниці голос її вихованки, цього разу такий неумисне різкий, що Чарівниця аж скулилась від болю. Однак швидко оговталась і знову зібрала всі свої сили. За мить у тому місці, де вона сиділа на пеньку, почав збиратись густий, молочно-білий туман і довгим білим язиком повзти до замкових воріт…

Люелле і Айок в одежі Урґхових пахолків прочинили двері кімнати-в’язниці. Щоб вийти, їм довелось штовхати двері з усіх сил, бо дорогу перегородили стражники, що безвладно лежали на підлозі. За мить утікачі вже збігали з вежі. Ось вони, стривожені, прокрадаються через яскраво освітлене подвір’я. Але ніхто з п’яних вояків, і тих, що були напідпитку, нічого не помічав, окрім барил з