Читати книгу - "Айвенго (укр)"

— Лука Бомануар! — вигукнув Буагільбер з докором. — Отак ти додержуєш обережності, Мальвуазене! Як же ти міг допустити, щоб цей навіжений, що втратив здоровий глузд, довідався про присутність Ревеки в прецепгорії?

— А що мені було робити? — відповів прецептор. — Я не знехтував жодною дрібницею, аби зберегти таємницю, але хтось пронюхав і доніс, а хто це — про те відомо тільки чорту. Але я, як умів, намагався вигородити тебе. Ти не постраждаєш, аби тільки відрікся від Ревеки. Тебе жаліють… вважають тебе жертвою волхвування; а вона чаклунка і повинна за це зазнати кари.

— Е ні, клянуся Богом, я цього не допущу! — сказав Буагільбер.

— А я клянуся Богом, що так має бути і так буде! — одказав Мальвуазен. — Ні ти, ні хтось інший не в змозі її врятувати. Лука Бомануар заздалегідь вирішив, що страта єврейки буде очищувальною жертвою за всі любовні гріхи лицарів Храму. А тобі відомо, яка в нього влада, і він, звичайно, скористається нею для здійснення такого премудрого й благочестивого наміру.

— Наші нащадки ніколи не повірять, щоб могло існувати таке безглузде бузувірство! — вигукнув Буагільбер, схвильовано ходячи назад і вперед по кімнаті.

— Чому вони повірять чи не повірять, я не знаю, — спокійно зауважив Мальвуазен, — але я добре знаю, що в наш час і духівництво, і миряни, принаймні дев'яносто дев'ять чоловік на кожну сотню, проголосять «амінь» на рішення нашого гросмейстера.

— Знаєш, що я придумав? — сказав Буагільбер. — Адже ти мій друг, Альберте, допоможи мені. Влаштуй так, щоб вона могла втекти. А я відвезу її куди-небудь подалі, у безпечне й потаєне місце.

— Не можу, якби й хотів, — заперечив прецептор. — Весь будинок повний прислужників гросмейстера чи його прихильників. Притому, відверто кажучи, я б не хотів вплутуватися в цю історію. Я вже досить ризикував заради тебе, і мені зовсім не хочеться втратити місце прецептора через прекрасні очі якоїсь єврейки. Послухайся моєї поради: облиш цю гонитву за дикими гусьми і направ свого сокола на якусь іншу дичину. Подумай, Буагільбере: твоє теперішнє становище, твоє майбутнє — усе залежить від місця, яке ти посідаєш в ордені. Якщо не відмовишся від своєї пристрасті до цієї Ревеки, пам'ятай, що тим самим ти надаєш право Бомануару виключити тебе з ордену. Старий, звичайно, не знехтує такою нагодою. Він ревно охороняє верховний жезл у своїй старечій руці і дуже добре знає, що ти прагнеш здобути цей жезл. Буагільбере, він тебе погубить неодмінно, особливо якщо ти даси такий чудовий привід, як заступництво за єврейську чаклунку. Краще поступися йому цього разу, бо завадити ти не можеш. Ось коли його жезл перейде у твої власні тверді руки, тоді можеш скільки завгодно голубити іудейських дівиць чи палити їх на вогнищі — як тобі заманеться.

— Мальвуазене, — сказав Буагільбер, — який же ти холоднокровний…

— … друг, — підказав прецептор, квапливо перериваючи його фразу, аби Буагільбер не сказав чогось гіршого. Так, я холоднокровний друг, а тому й можу дати тобі розумну пораду. Ще раз повторюю, що врятувати Ревеку неможливо. Ще раз раджу тобі, що ги і себе погубиш разом із нею. Іди краще покайся гросмейстерові: припади до його ніг і скажи йому…

— Тільки не до його ніг! Ні, просто піду до старого ханжі і висловлю…

— Ну, добре, — продовжував Мальвуазен спокійно, — скажи йому, що ти пристрасно кохаєш цю полонену єврейку. Чим більше ги будеш говорити про свою полум'яну пристрасть, тим швидше він поспішить покласти їй край, стративши твою прекрасну чарівницю. Тим часом, зізнавшися в порушенні обітниць, не чекай вже пощади з боку братії; тоді тобі доведеться проміняти могутність та високе становище, на які ти сподіваєшся у майбутньому, на долю найманого воїна, що бере участь у дрібних сутичках між Фландрією і Бургундією.

— Ти маєш рацію, Мальвуазене, — сказав Бріан де Буагільбер після хвилинного міркування. — Я не дам старому бузувіру такої сильної зброї проти себе. Ревека не заслужила, щоб через неї я жертвував своєю честю і майбутнім. Я відречуся від неї. Так, я її віддам на волю долі, якщо тільки…

— Не став жодних умов, коли вже прийняв розумне рішення, — сказав Мальвуазен. — Що таке жінка, як не іграшка, котра забавляє нас у години дозвілля? Справжня мета життя — у задоволенні честолюбства. Нехай гинуть сотні таких тендітних істот, як ця єврейка, аби ти сміливо рухався вперед до слави та почестей… Ну, а тепер я залишу тебе: не треба, щоб нас бачили за дружньою бесідою. Піду розпорядитись, щоб приготували зал до майбутнього судилища.

— Як! — вигукнув Буагільбер. — Так швидко!

— Це так, — відповідав прецептор, — суд завжди відбувається дуже швидко, якщо суддя заздалегідь виніс вирок.

Залишившись один, Буагільбер прошептав:

— Дорого ти обійдешся мені, Ревєко! Але чому я не в змозі залишити тебе, як радить цей бездушний лицемір? Я зроблю ще одне зусилля заради твого порятунку. Але бережись! Якщо ти знову знехтуєш мною, моя помста буде такою ж сильною, як і моє кохання.

Прецептор ледве встиг віддати необхідні накази, як до нього прийшов Конрад Монт-Фітчет і заявив, що гросмейстер збирається негайно судити єврейку аа обвинуваченням у чаклунстві.

— Це обвинувачення, поза всяким сумнівом, не відповідає дійсності, — сказав прецептор. — Хіба мало у нас лікарів з євреїв, і ніхто не вважає їх чаклунами, хоча вони й досягають дивовижних успіхів у справі зцілення хворих.

— Гросмейстер іншої думки, — відповів Монт-Фітчет. — Ось що, Альберте, я з тобою буду цілком відвертим. Чаклунка вона чи ні, однаково нехай краще загине якась єврейка, ніж допустити, щоб Бріан де Буагільбер загинув для