Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » І мертві залишають тіні 📚 - Українською

Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "І мертві залишають тіні" автора Карл Хайнц Вебер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:
звернувся до вас набагато раніше, якби знав адресу.

— Я вам вірю. А чому він не знав моєї адреси? Тому що ніколи про мене не думав! — Голос її став різкий. — Понад двадцять років з його ласки я сиджу ось тут. Понад двадцять років він жодного разу не поцікавився ні мною, ні дитиною! І раптом така великодушність! Послухайте, пане… Я не проти, хай він забирає ці речі. Всі. Але не так! Не так просто. Я ніколи…

Що сталося з жінкою? Вона раптом закричала, ніби з нею стався істеричний приступ.

Бірштреккер різко махнув рукою. Вона враз замовкла, але перелякано і водночас люто дивилася йому в обличчя.

— Шкода, — почав він спокійно її умовляти, намагаючись, ніби між іншим, створити контраст до її різкого голосу й до змісту тих слів, які він збирався сказати. — Шкода, — повторив Бірштреккер. — Пан доктор Гегеман врахував, звичайно, можливу відмову з вашого боку. Але ж від цього не повинні піти прахом його плани. До речі, тоді він змушений буде абзац про смерть О'Дейвена сформулювати ось так: «Цей мужній борець-антифашист потрапив у лабети гестапо через зраду однієї фанатичної прихильниці нацизму. Ця жінка — Беата Келлер, яка винна в загибелі О'Дейвена, живе собі спокійнісінько в НДР і так далі й тому подібне…» Що з вами?!

Наступила реакція, яку важко було уявити собі в подібній ситуації: жінка ступила кілька кроків убік, на її обличчі з'явився жах, вона виставила вперед руки, ніби захищаючись від удару, і промимрила:

— Ні, ні, тільки не це, благаю вас, тільки не це!

— Усе залежить від вас, фрау Келлер! — Бірштреккер і далі говорив спокійно, пильно дивлячись на неї. Потім почав повільно наближатися до неї. Вона відсахнулась, звільнивши дорогу до шафи. — Не робіть дурниць, — повторював він весь час одну й ту саму фразу, потім засунув руку в шухляду, намацав пакунок і взяв його.

Цієї миті жінка раптом кинулась на нього. Бірштреккер підняв коліно, щоб вона наштовхнулась на нього.

Скрикнувши, вона впала, а в нього миттю підкосились ноги…

Коли капітан Госс, почувши домовлений крик, ускочив до кімнати, то ледве втримався, щоб не засміятися. Соня Грюнберг, співробітниця його відділу, яка видавала себе за Беату Келлер, стояла біля Бірштреккера на колінах. Вона буквально поклала його на лопатки. Госс показав свої документи й наказав вивести затриманого.

— Браво, Соню!

Вона підвелась і махнула рукою.

— Жаль, що товариш Лауренцен рідко дає мені такі доручення.

— Думаю, тобі треба працювати в театрі.

— Не говори нісенітниць. Ти все чув?

— Кожне слово. Ваша бесіда записана на магнітофонну плівку.

Операція відбулася за планом. Підготовка була проведена грунтовно. Постійно вівся контроль по радіо. Соня Грюнберг кілька разів розмовляла з фрау Келлер. А що Бірштреккер, чи як там його звали, відразу накинеться на пакуночок пожовклих паперів (до речі, то були відстрілочні картки Трептовського товариства мисливців 1938 року), вони аж ніяк не чекали.

Манфред Госс не мав вказівок допитувати затриманого на місці. Він зачекав, поки Соня Грюнберг зняла свою перуку і знову стала привабливою тридцятирічною жінкою, потім вони обоє та Бірштреккер у супроводі поліцейського в мундирі вирушили службовою автомашиною до Берліна.


Майор Лауренцен уже чекав їх — і капітана Госса, і старшого лейтенанта Гайнсена, і молодшого лейтенанта Кушеля. Всі троє одержали спеціальні завдання, і кожен з них уже повідомив про успішне виконання.

Це й було причиною того, що він попросив Майнка залишитись. Професор переклав йому Мейволдового листа. Спочатку він хотів розповісти зміст лише в загальних рисах і процитувати окремі місця, але Лауренцен вирішив ознайомитися з текстом повністю.

Майор жодним словом не перепинив Майнка. Тільки, мовчки слухав. Статтю. про Кізінгера він лише переглянув.

— Я знаю ту справу. Цілком можливо, що вона стосується й нашого випадку. Могилу О'Дейвена розкопали тоді, коли почало дедалі більше проступати фашистське минуле Кізінгера. На судовому процесі зробили спробу виправдати федерального канцлера. Але це теж могло погано закінчитися. Приміром, якби в НДР на основі наукових висновків професора Мейволда з'явився новий викривальний матеріал. За всіх обставин ці події треба було випередити. Кізінгер, як відомо, працював під час війни в політичному радіовідділі міністерства закордонних справ. Там було майже двісті чиновників і службовців. У цьому досить важливому відділі, куди допускалися лише надійні люди, Кізінгер грар другу скрипку, був, власне, заступником начальника. Безпосередньо йому підпорядковувались служби «Радіомовлення й міжнародні відносини» та «Загальна пропаганда, координація роботи земельних служб, зв'язок з міністерством пропаганди». Цей зв'язок був, очевидно, дуже тісний, бо сьомого листопада сорок четвертого року Геббельс власноручно підписав клопотання, на основі якого Кізінгера мали перевести в його міністерство. На одній із таємних нарад, про які вам уже розповідав товариш Госс, у листопаді сорокового року Кізінгер повідомив, що знайшов відповідну особу для ведення передач ірландською мовою. А оскільки О'Дейвен приступив до роботи на початку грудня, то є підстави вважати, що він мав на увазі саме його. Отже, не виключена можливість, що вони знали один одного. Той американський журналіст теж недвозначно підтвердив цю думку Мейволда.

Лауренцен говорив спокійно, майже без внутрішнього хвилювання. По-діловому, розважливо. Вони сиділи в зручних кріслах, що стояли в кутку просторого кабінету. Пили каву. Гайнц Майик курив сигарету. Надворі світило сонце, було по-осінньому тепло, і вони повідчиняли вікна.

Майор Лауренцен перевів розмову на інше.

— Давайте припустимо, що Мейволд має рацію: О'Дейвен не загинув в Іспанії, а потрапив у полон. Через деякий час йому вдалося втекти. Куди він міг би податися? В Португалію, на Гібралтар, у Францію? По-справжньому безпечно він почував би себе лише на Гібралтарі, який належить Англії. Але туди він не пішов, бо інакше ніколи не опинився б у Берліні. Для антифашиста, що втік із фашистської в'язниці, прямого шляху в берлінське міністерство пропаганди не було навіть через Португалію чи Францію. Отже, десь хтось мусив був перевести відповідні стрілки.

Гайнц Майнк кивнув. Такі міркування в нього вже з'являлися. Він відчував, що вони недалеко від істини. Але ж яка вона,

1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І мертві залишають тіні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "І мертві залишають тіні"