Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Василь побоювався, щоб старий кюре не зажадав од нього всяких довідок. Це було б катастрофою, бо ніяких документів він подати не міг.

Василь пішов до старого і попросив у нього дозволу висповідатися. Він признався своєму сповідникові в тяжкому гріхові.

— Оформивши цивільний шлюб у себе на батьківщині, я досі не обвінчався у святій церкві…

— Чому ви так довго відкладали вінчання?

— Після одруження ми надумали поїхати у весільну подорож і от осіли тут, у Франції, не подбавши про документи, які потрібні, щоб обвінчатися. Я ладен піти на будь-які жертви, аби тільки мені відпустили гріхи і вінчали в церкві!

— Гріх свій ви можете спокутувати молитвою і каяттям… Але повінчатися без належних документів не можна!

— Отче, дружина моя чекає дитини. Не можемо ж ми, добрі християни, виховувати позашлюбну дитину…

— У вас є хоч якісь документи?

— Паспорт, рекомендації друзів із тенісного клубу та ділових людей… Нарешті, моє бажання погасити всі витрати.

— Сьогодні я відпущу вам гріхи. Щодо вінчання — це питання серйозне, і я мушу порадитися з єпіскопом. Приходьте до мене по відповідь днів через три, — сказав кюре.

Василь спитав, дивлячись йому в очі:

— Чи не краще буде, якщо я тепер же пожертвую на святу церкву значну суму грошей, скажімо, дві чи три тисячі франків.

— Краще три, — прошепотів кюре.

— Згоден. — Василь трохи помовчав. — Може, зручніше обійтися без поради його преосвященства? На мій погляд, такі делікатні питання ви цілком маєте право вирішити й самі, без сторонньої допомоги. Я жертвую три тисячі франків на церкву. А вам за ваш труд заплачу дві тисячі франків. Гадаю, так буде справедливо.

— А свідки у вас є?

— При бажанні вони можуть бути, але краще обійтися без свідків. Мені соромно признатися кому б то не було, навіть близьким друзям, що я досі не обвінчався у церкві.

— Добре, завтра я вас чекатиму о третій годині… — І, немов міркуючи вголос, кюре додав: — Справді, може, краще обійтися без свідків?..

Василь відрахував кюре п'ять тисяч франків і пообіцяв бути в церкві завтра рівно о третій.

Коли вранці Василь попросив Лізу пропустити заняття в Сорбонні і піти з ним у магазин вибрати вінчальну сукню; вона засміялася:

— Ти, мабуть, жартуєш?

— Які можуть бути жарти в такій серйозній справі? Я прошу тебе стати моєю дружиною не тільки перед людьми, але й перед богом!

Тижнів через два після того, як Василь обвінчався, він поїхав в американське посольство і подав заяву, попросивши видати його законній дружині американський паспорт. Й Василеве прохання задовольнив містер Ковачич, що тимчасово заступав консула Сполучених Штатів Америки в Парижі.

Як тільки все уладналося з паспортами, Василь міг вирушити разом з Лізою за океан. Хотілося «набратися американського духу», як він казав, і налагодити в Нью-Йорку зв'язки з діловими колами. Все це була підготовка до поїздки в Берлін, куди Василь мав прибути як представник поважної американської фірми.

Американські піддані могли їхати в Сполучені Штати без особливих віз. Проте Василь якось за обідом у ресторані все-таки сказав Коиачичу про свій намір поїхати до Штатів.

— Справжній комерсант має відчувати веління часу і відповідно діяти, — говорив він. — Мені здається, що великий бізнес тепер треба шукати в торгівлі між Америкою і Німеччиною. Німці озброюються — отож перебудовують свою промисловість, роблять великі закупки в Америці. Чом би й мені не випробувати своїх сил на цій ниві? Як підданий Сполучених Штатів, я можу поїхати в Берлін і взятися там до якогось вигідного діла. Звісно, було 6 ідеально, коли б я міг поїхати туди як представник кіл, що торгують з Німеччиною. В Нью-Йорку в мене справи, пов'язані з нашою рекламною конторою, але я спробую знайти поважну фірму, що погодилася б послати мене до Німеччини як свого представника. Ліквідувавши діло тут, у Парижі, я сподіваюсь одержати значну суму готівкою. Якщо її пустити в оборот, торгуючи з Німеччиною, можна непогано заробити. В усякому разі, варто спробувати!

— Звичайно, варто, — погодився Ковачич. — В Америці, я певен, ви знайдете те, що вас цікавить. Хочете, дам вам рекомендаційного листа?

— Це було б чудово! Але ви так багато зробили для мене, що я не наважуюсь завдавати вам клопоту ще раз…

— Дрібниці. Насамперед відрекомендую вас своєму батькові — старий орудує великими ділами і може бути вам корисний. Він дуже любить слов'ян і, думаю, зробить для вас усе, що зможе. А ще дам вам листа до одного мого приятеля, з яким я разом учився в коледжі. Це син нафтового магната Адамса, а сам — віце-президент «Стандард ойл компані».

— Джо, вас послав мені сам господь бог! Я навіть не знаю, як вам віддячити! — вигукнув Василь.

— Не такий я вже некорисливий, як вам здається!.. Часом я думаю — чи не стати мені вашим компаньйоном? У мого старого чудовий нюх на бізнес, — якщо він почує, що, торгуючи з Німеччиною, можна добряче заробити, то відвалить мені якихось сто-двісті тисяч доларів. Але, ставши вашим компаньйоном, я зовсім не збираюсь кидати державну службу. Певно, ви погодитесь зі мною, що, будучи віце-консулом, а згодом і консулом, а може, навіть радником американського посольства в якійсь європейській державі, я дам більше користі нашій справі, ніж коли стану звичайним бізнесменом?

— Безумовно! — Василя зацікавила ініціатива американця. — Вчасно добута інформація інколи важить у бізнесі значно більше, ніж хитра комбінація найздібнішого комерсанта. Зробімо так: я поїду в Штати, роздивлюся там на місці і, повернувшись, докладно поінформую вас, — тоді й вирішимо остаточно. Зараз одне скажу: я був би щасливий, коли б мав такого компаньйона, як ви, Джо!

— Радий чути це. У свою чергу можу сказати: у вас, Кочеку, світлий розум, ви все схоплюєте на льоту, з вами приємно мати