Читати книгу - "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман"

Раніше вже проходила подібна конференція для старших людей десь на Лонг-Айленді, а того року організатори вирішили зібрати людей молодших й обговорити, так би мовити, постанови попереднього хуралу.

Перед поїздкою організатори розіслали список книжок: «Можливо, вам буде цікаво їх прочитати; а якщо ви знаєте книжки, що їх, на вашу думку, буде цікаво прочитати іншим, будь ласка, дайте нам знати, щоб ми приготували їх у бібліотеці».

І далі йде чудовий список книжок. Дивлюся першу сторінку — я не читав жодної. Почуваюся явно не у своїй тарілці. Дивлюся другу сторінку — і тут я не читав жодної. Продивившись увесь список, я зрозумів, що не читав жоднісінької книжки. Я точно якийсь темний ідіот! У списку були прекрасні книжки — наприклад, «Про свободу» Томаса Джеферсона, всяке таке, були інші книжки кількох авторів, яких я читав. Була книжка Гейзенберга, книжка Шрьодінгера («Що є життя»), книжка Ейнштейна («Мої зрілі роки»), але цих я не читав — читав інші. Мені здалося, що ця калюжа для мене заглибока і не варто в неї вступати. Може, я краще посиджу тихенько й послухаю.

Іду на перше ознайомче засідання, і якийсь чоловік викладає диспозицію: ми маємо обговорити дві проблеми. Першу проблему він сформулював трохи туманно — щось про етику і рівність, але я не зрозумів, у чому вона конкретно полягає. А друга: «Ми маємо спільними зусиллями показати, що діалог між людьми з різних сфер можливий». На конференції були юрист-міжнародник, історик, священик-єзуїт, рабин, науковець (Фейнман) і т. д.

Ну, і коліщатка мого логічного розуму одразу закрутилися: на другу проблему можна не звертати уваги, бо якщо щось працює, то воно працює, а якщо не працює, то не працює — не треба доводити і обговорювати, що між нами можливий діалог, якщо між нами немає діалогу, про який ми збираємося говорити. Значить, лишається перша проблема, якої я не зрозумів.

Я вже збирався було підняти руку і сказати: «Ви не могли б точніше сформулювати проблему?» — але подумав: «Ні, ти ж повний профан, посидь краще послухай. Ти ж не хочеш потрапити в халепу одразу з порога».

Група, в яку мене призначили, мала обговорювати «етику рівності в освіті». На засіданнях нашої групи єзуїтський священик постійно заводився про «фрагментацію знання». Він казав: «Справжня проблема етики рівності в освіті — це фрагментація знання». Цей єзуїт згадував тринадцяте століття, коли за всю освіту відповідала католицька церква і світ був простий. Був Бог, усе йшло від Бога, усе було зрозуміло. Але сьогодні цілий світ зрозуміти дуже складно, тому знання фрагментоване. Мені здавалося, що «фрагментація знання» ніяк із «цим» не пов’язана, але «це» так і не було сформульовано, тому я не бачив способу довести свою думку.

Урешті-решт я спитав: «Як же проблема етики пов’язана із фрагментацією знання?». Єзуїт напустив у відповідь туману, і я сказав, що не зрозумів, але всі інші заявили, що вони зрозуміли, і спробували мені пояснити — але я все одно не зрозумів.

Тоді інші члени групи запропонували мені написати, чому я думаю, що фрагментація знання не є проблемою етики. Я пішов у свою кімнату і ретельно сформулював, у чому, на мою думку, полягає «етика рівності в освіті», і навів кілька проблемних прикладів, про які можна було подискутувати. Скажімо, освіта підкреслює різницю. Якщо комусь щось добре вдається, то ми стараємося розвинути його здібності, що дає на виході різницю, тобто нерівність. А якщо освіта збільшує нерівність, то етична вона чи ні? Далі я навів ще кілька прикладів і написав, що хоч «фрагментація знання» і становить проблему, адже світ дуже складний і багато речей дуже важко вивчити, у світлі мого визначення теми, я не бачу ніякого зв’язку між «фрагментацією знання» й етикою рівності в освіті.

Наступного дня я приніс свою записку на засідання, а хлопець каже: «Так-так, містер Фейнман порушив дуже важливі питання, які ми маємо обговорити, ми відкладемо їх для можливої дискусії в майбутньому». Вони нічого не зрозуміли. Я намагався окреслити проблему й показати, що «фрагментація знання» не має нічого спільного з нею. Ніхто не міг вивести ніякого ладу саме тому, що організатори конференції не дали чіткого пояснення, що таке «етика рівності в освіті», а тому ніхто й не знав, про що ми маємо говорити.

Там був соціолог, він наперед до конференції написав текст і роздав усім прочитати. Я почав читати цю маячню, і в мене очі на лоба полізли — я не міг вивести жодних кінців. Напевно, тому, що не читав книжок із того списку. Знову виникло це неприємне відчуття власної неповноцінності, аж поки я не сказав собі: «Зупинися, прочитай повільно одне речення і постарайся зрозуміти, що воно, в біса, означає».

Я зупинився, вибрав навмання речення й уважно прочитав його. Не пригадую дослівно, але там було сказано приблизно так: «Індивідуальний член соціальної спільноти часто отримує інформацію через візуальні символічні канали». Прочитав. Повернувся. Прочитав ще раз. Переклав. Знаєте, що це означає? «Люди читають».

Потім узяв наступне речення і побачив, що теж можу його перекласти. Виявилося, що автор переливає з пустого в порожнє: «Іноді люди читають, іноді слухають радіо», — і так далі, але написано було так, що спершу не второпаєш; коли я нарешті розшифрував текст, то змісту в ньому не було.

На цій конференції стався тільки один епізод, який мене розвеселив і приніс задоволення. Організаторам здавалося, що кожне слово, вимовлене учасниками, настільки важливе, що треба найняти стенографіста записувати всю цю нісенітницю. Десь на другий день стенографіст підійшов до мене і спитав:

— Чим ви займаєтеся? Ви, звісно, не професор.

— Професор, — кажу.

— Професор чого?

— Фізики, наука така.

— А! Тоді все ясно, — сказав він.

— Ясно що?

— Бачите, я стенографіст, записую все без винятку. Коли інші учасники говорять, я друкую все, що вони кажуть, але не розумію ні слова. А коли ви ставите питання або говорите, я розумію, що ви маєте на увазі — у чому полягає питання або що ви кажете, — тому й подумав, що ви не можете бути професором.

У якийсь момент конференції відбувся спеціальний обід, і голова секції теології, дуже приємний і дуже єврейський чоловік, виголосив спіч. Хороший спіч, і промовець з нього був добрий, і хоч зараз, коли я це розповідаю, промова його