Читати книгу - "Поза межами болю - збірка, Йосип Васильович Турянський"

— Хлопський бунт… нова гайдамаччина… — зауважив з спокійним усміхом граф Залуський.

Увійшов лакей і сказав, що якийсь жебрак наперся конче бачитися з ясновельможним паном поміщиком у салоні.

— Чому ж ти його не прогнав? — гримнув на нього пан Гаєвич.

— Він каже, що має для ясновельможного пана дуже важні й добрі вісті.

Пан Гаєвич обернувся до графа Залуського:

— Бачиш, пане-товаришу, які тут у нас відносини?.. Жебраки й діловоди за пан-брат собі з поміщиками…

— Воля, рівність і братерство… — сміявся граф Залуський.

— Чи пустити його сюди?.. — радився Гаєвич.

— Пусти, буде емоція… — жартував граф Залуський.

Увійшов старезний, сивий жебрак із грубою та суковатою палицею, уклонився аж до пояса й, піднісши праву руку вгору, закликав пророчим голосом:

— Слава во вишніх богу, а на землі війна та революція! Покайтеся, панове шляхта, купи тримайтеся й камінним муром станьте, а то з'їдять вас, пожеруть вас і стереблять двоногі миші та безхвості щурі, безштаньки, гольтіпаки, хлопи й жебраки.

На той чудний заклик не знав пан Гаєвич найти зараз відповіді, а граф Залуський аж за боки взявся з сміху й закликав:

— Чудово! Знаменито! Пане жебраку, прошу далі…

Тоді жебрак покірно обізвався:

— Вибачте, панове шляхта, графи, барони… Але я утомлений з далекої дороги… Прийшов я з празнику, голодний, як жебрак…

— Як-то? — сміявся граф Залуський, — був на празнику й голодний?..

Жебрак зітхнув тяжко:

— Так, ясновельможні панове:

— На яких заручинах ти сидів?.. — аж крикнув пан Гаєвич.

Жебрак відповів знов пророчим голосом:

— Покайтеся, панове шляхта! Страшний суд іде! Ясновельможна панна граф'янка Галя нині на хлопському празнику заручилася з хлопським сином Іваном Куценком. Амінь!

Немов планети вдарили об землю, так та вістка збурила думки пана Гаєвича. Люлька випала йому з рук на підлогу. Він прискочив до жебрака, вхопив його за барки, струснув ним і крикнув:

— Брешеш, гаспидський сину! Я тебе зацькую собаками!

— Зацькуйте, пане, — застогнав жебрак, — хай цей грішний світ дістане ще одного мученика за правду…

Граф Залуський приступив до жебрака й велів йому сісти на крісло, а до Гаєвича обізвався:

— Пане-товаришу, спокійно, спокійно, вислухайте все. Він же ж нам розказує цікаві речі…

Пан Гаєвич велів жебракові подати шматок хліба з маслом, але жебрак не прийняв його.

— Дякую. Я не скажу більше та й не буду їсти. Бувайте здорові.

Граф Залуський і Гаєвич затримали жебрака з бажанням, щоб він далі розказав, що знає.

— Добре, — відповів жебрак, — але під одною умовою…

— Під якою? — запитав пан Гаєвич.

— Дасте мені на вечерю великий, як верета, віденський шніцель з капустою та бомбу чорного пива…

— Оригінальний жебрак-смакун… — сміявся граф Залуський.

Пан Гаєвич обіцяв йому таку вечерю. В тій хвилі увійшла в салон пані Гаєвичева в білій сукні. Коли чоловік представив їй графа Залуського і сказав, для чого пустив жебрака в салон, запитав жебрака:

— А не бачив ти на празнику пана Пенкальського?..

— Бачив, бачив, він був теж.

— Де ж він тепер?..

— Не знаю. Він іще прийде, як його не вбили…

— Що ти верзеш?.. — крикнув знову Гаєвич.

Жебрак оповідав:

— Я бачив, як за ним гналися молоді гайдамаки та собаки і кричали: «Бий, забий!»

— І що сталося? — непокоївся Гаєвич.

— Нічого. Він утік їм з рук, бо мав у руках револьвер.

— Чому ж його досі нема? — спитав Гаєвич і глянув на годинник.

— Він набезпечне сховався й десь пізно уночі прийде…

— Розказуй, що бачив і чув.

Жебрак розказував:

— Я чув, що панна граф'янка буде на хлопському празнику і знав, що вона з тим парубком Куценком ходить по лісах. І я собі думаю: «Старче божий, чоловік живе не тільки хлібом, але й божим словом. Значить так: не дадуть мені на празнику їсти й пити, то хай я насичу бодай свою жебрацьку цікавість». Важко було мені дістатись до стола. Тому я збоку приглядався і все бачив, і все чув. Знаєте, панове шляхта, хоч я жебрак, але той хлопський празник — це була чиста Содома й Гомора. Подумайте: панна граф'янка їсть з хлопами борщ, якого навіть я, жебрак, не взяв би до рота, а потому, мабуть, із дяки за той борщ, устає і каже:

«Знайте всі, дорогі гості, що я кохаю Івана Куценка й хочу за нього вийти замуж».

— Неможливо! — крикнула пані Гаєвичева.

— Ясновельможна пані, я це чув на власні вуха, — запевнив жебрак і розказував далі ось як:

— Це страшне, нечуване. Це так, якби гарна й багата панна шляхтянка, не граф'янка, поцілувала мене, жебрака, й мені так шепотом сказала: «Мій сивенький, солоденький жебрачиську: я за тебе вийду замуж…»

А потім, ясновельможні пані й панове, друга, не менше страшна річ, а для декого то,