Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-Наближається, - почув у навушнику гарнітури Микита. Та виїхав на дорогу. Його місцевий партнер слідкував за «Ауді», якою керувала Ніка Малік, за допомогою усе того ж трекера.

Він знаходився за містом. Дорога, яка йшла до села, де знаходилася майбутня фабрика, була вузькою. Та … усе було продумано. Щоправда, він не мав можливості побувати тут раніше, але вивчив місцевість за гугл-мапами, у тому числі й у режимі супутникової зйомки. А проблем із орієнтуванням в Микити ніколи не було. Маючи вільні півгодини, він проїхав назад-вперед потрібною ділянкою, й тепер уявляв її значно краще. А більше нічого й непотрібно.

У дзеркалах з’явилися денні ходові вогні електричної «Ауді».

-Так от, а … фарбувати тканину під конкретного замовника теж не можна? – спитала Тома. – Ніяк?

-Фарбувати – ні. – Ніка похитала головою, не відриваючи погляду від дороги. Кермо вона міцно тримала обома руками. – А от дещо інше зробити можна. Ти ж пам’ятаєш, що в нас речі із вишивкою є? – Вона навмисно так сказала – «в нас». – Вишивка ця робиться машинним способом. А, якщо ми вже робимо річ під конкретного клієнта, тоді … можемо дати йому обирати вишивку теж. Створити такий собі каталог малюнків. І тоді замовлена ним річ буде неповторною, можливо, ані в кого у цілому світі не буде такої ж. Чорт…

-Що таке? – здивувалася дівчинка. Останнє слово аж ніяк не відповідало захопленому тону обох під час цієї розмови.

-Та от тягнеться оцей… - Ніка показала на чорний «Хаммер» попереду. Вона шукала зручне місце для обгону на цій дорозі. – А не тихоход же, потужна машина… До того ж, такий … в одного мого знайомого…

-То, можливо, це він?

-Ні. Він у Москві. А в цього номери українські.

-Кримські, - уточнила Тома. Ніка, яка нещодавно жила в Україні, не дуже розумілася на серіях номерів, тим більше, на відміну від російських, із цифровим кодом регіону, тут належність номерів визначали за буквами, які часто не мали стосунку до назви області. Київські номери починалися з АА або КА, кримські, як виявилося, з АК. Хто ж у цьому розбереться, та й навіщо їй..? Вона натиснула на газ та, нарешті, обігнала великий позашляховик. Але той раптом прискорився та став «висіти на хвості».

-Що це він робить?

-Образився? – припустила Тома. – Чи … тебе побачив?

-Навряд чи він, з висоти, роздивився, хто за кермом, - посміхнулася Ніка, та спробувала ще збільшити швидкість. Вони наближалися до невеликого мосту через вузеньку річку. Дорога тут трохи звужувалася. До місця, прикинула Ніка, їм їхати ще кілометрів п’ять. Якщо цей … не відчепиться… На територію він за ними навряд чи поїде. Напевно, таки «образився», ось, розпочинає обгін. Та куди ж ти, на мосту… Біс з ним… Ніка трохи скинула швидкість. Нехай собі їде вперед…

А коли «Хаммер» спочатку порівнявся, а потім трохи випередив електромобіль, його водій раптом зробив різкий рух кермом, і величезний позашляховик смикнувся у бік «Ауді».

Ніка навіть не могла б точно сказати, чи зачепив він їх. Бо рефлекторно викрутила кермо праворуч, уникаючи зіткнення. Електромобіль зачепив бордюр, а потім, ніби підлетівши у повітря, пробив кволу огорожу мосту та, пролетівши кілька метрів у повітрі, здіймаючи хмару бризок, трохи нахилившись на правий бік, шубовснув у воду.

-Цікаво, - ввічливо сказав Віктор Іванович, вивчивши копії документів та вислухавши розповідь адвоката, який поки що виклав лише факти, а не власні висновки. – Та, якщо ви, Вікентію, пов’язуєте усе це із замахом на вас… Але це приватні справи. До чого тут … стосунки держав?

-Я бачу тут щось більше… Так, це виходить не від російського керівництва, а від бізнесу. Ви ж, певно, знаєте, хто такий цей Дьомін-старший… - Господар кабінету кивнув. – Він передусім – бізнесмен. Та, якщо сина цікавить Ніка… Навіщо батькові його підтримувати, вкладати у це такі ресурси? Бо батька цікавить не Ніка. Батька цікавить її спадщина. А точніше – завод під назвою «Астраханські машини», який виробляє обладнання для буріння, а також для компресорних станцій та іншої інфраструктури газопроводів. Саме у програмному забезпеченні для яких Сергій Тугарінов залишив «пасхалку», яку можна активувати … у зручний момент. А «Центрсибгаз» постачає газ, поряд із «Газпромом», через нашу ГТС, яка має інше, старше обладнання, його це не стосується. Ви розумієте, які можливості відкриваються перед компанією, яка … не може значно збільшити видобуток та поставки?

-Ви вважаєте, що вони хочуть … зіграти на ціні? Якщо поставка через нові газопроводи зупиниться чи зменшиться, ціна … стрибне, й цей «Центрсибгаз» отримає надприбутки? Хоча й у короткостроковій перспективі. Адже їхнім поставкам через нашу систему нічого не загрожуватиме.

-У тому-то й справа, що не у короткостроковій. – Вікентій посміхався, але якось невесело. – Насправді, задум-то в Дьоміна шикарний… Він хоче контролювати «Астраханські машини». Західні вироби такого призначення до Росії не можуть поставлятися, через санкції. А тоді – цей завод буде практично монополістом. Якщо «пасхалка», створена Тугаріновим, призведе не просто до зупинки поставок, а до того, що обладнання буде пошкоджено… Замінити його можна буде, тільки замовивши на цьому заводі. А тоді… Дьоміни або під якимось приводом, - завантаження замовленнями, абощо, - гальмують цей процес. Та далі отримують надприбутки. Або ж просто «тримають за горло» усю російську газову галузь. Ось тому їм потрібно, щоб Ніка, власниця цього заводу, була від них залежна. Або – у сім’ї… Або, - ще краще, - у психіатричній лікарні. Тоді на неї тиснути ніхто не зможе, та вимагати від неї якихось рішень, як від власника. А в них – свобода вибору. Або, - від її імені, - продати завод за величезні гроші, або диктувати свої умови… Що цікаво, - усе повністю законно. Причому … якщо Ніка буде визнана недієздатною, звинуватити її, власницю, у прийнятті якихось рішень, та відібрати на цій підставі завод, буде неможливо. Ось заради чого усе це робиться…