Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

– Дражнюся, – плескає очками. – Не подобається мені, як ти на неї дивишся. І так на Тарині не дочекаєшся, прилітаєш – і давай попід всі спідниці заглядати. Ось візьму тебе за чоловіка – будеш знати.

– Дорога, я не готовий ще, пощади, – сміється Халір.

– Попереджую, тільки спробуй до неї пристати!

– Та що ж я буду дорогу другу перебігати, – підморгує Селію.

– А ну піднімайся з крісла, – заявляє Селій. Дивлюся на нього. – Нахабнієш?

Тягне мою голову, Халір хапає поводок.

– Що тут відбувається? – голос Свелли.

– Раб не слухається, – пояснює її дорогий брате.

– Раб? – дивиться на мене подружка Ямаліти, чекаючи роз'яснень.

– Пані звеліла сидіти і ні з ким не розмовляти, – пояснюю.

– Селію, відчепися від нього, Літа знову розлютиться. Дався він тобі.

– Твій брат небайдужий до постільних хлопчиків, – посміхається Халір. Селій дивиться на нього з обуренням:

– Хто б казав!

– Та жартую я! – плескає по плечу. – Але ти й справді злегка збожеволів на цьому рабі. Яка тобі різниця, як з ним розважається Ямаліта?

– З якимось рабом розважається, а... – Селій вчасно прикушує язик, але, схоже, усі встигають зрозуміти, що він хотів сказати.

«А ще заздрив тобі жахливо, розраховував зайняти твоє місце в моєму ліжку.»

Це вона йому відмовила, чи що? Ось дурень, не можу посмішку стримати.

– Чого либишся? – Халір, сідає на підлокітник. Мовчу. Не можна мені розмовляти. Хоча ох як хочеться сказати.

Нахиляється, вимовляє тихо:

– Ти, лахміття постільне. У тебе ж, напевно, до господині і господарі були? Можеш собі уявити, що ми з тобою зробимо – тільки привід дай. Спробуй ще раз посміхнутися або глянути косо – рабині в борделі позаздриш. А привід, знаєш, і по дорозі до сортиру заробити можна. Щоб дивився в підлогу, до панів тільки на колінах звертався і щоб перші твої слова були, коли тобі розмовляти дозволять, – слова вибачення, ти зрозумів?