Читати книгу - "Єретики Дюни"

«Сітка безпеки».

Люцілла зібрала довкола себе сексуальні сили, як це вміли тільки імпринтерки Бене Ґессерит. Зосередила думки на Дункані. Він мав уже приймати душ і думати про сьогоднішнє тренування зі своєю вчителькою — Превелебною Матір’ю.

«А зараз я піду до свого учня, — подумала вона. — Він мусить вивчити важливий урок, бо інакше не буде цілком готовим для Ракіса».

Такими були інструкції Тарази.

Люцілла повністю сфокусувала думки на Дункані. Ніби побачила його голого під душем.

Як мало розумів він те, чого міг навчитися!

Дункан самотньо сидів у роздягальні душових, що примикали до тренувальної зали. Він поринув у глибокий сум. Причиною цього стали забуті болі в старих ранах, яких ніколи не зазнавало це молоде тіло.

Деякі речі ніколи не змінюються! Сестринство знову грає у свої старі-престарі ігри.

Він звів очі вгору, оббіг поглядом цю Харконненівську кімнату, оббиту темними панелями. На стінах і стелі вирізьблено арабески, на підлозі викладено химерний мозаїчний узор. Окреслені тими ж лініями страховиська і прегарні людські тіла змішувалися між собою. Лише зблиск уваги відділяв одних від інших.

Дункан глянув униз, на це тіло, яке створили для нього тлейлаксу та їхні аксолотлеві контейнери. Досі траплялися моменти, коли почувався дивно. Він був людиною з великим досвідом дорослості в ту останню мить, яку запам’ятав зі свого догхолівського життя. Мить, коли він змагався з юрмищем сардаукарів, даючи своєму юному Герцогу змогу порятуватися втечею.

Його Герцог! Пол був тоді не старшим за це тіло. Та йому твердо прищепили те, що завжди було принципом виховання Атрідів. Вірність і честь понад усе.

«Вони прищепили це й мені, врятувавши від Харконненів».

Щось у ньому не давало змоги відхилитися від цього древнього обов’язку. Він знав його джерело. Міг окреслити процес, за яким у нього заклали цей принцип.

Він там і зостався.

Дункан зиркнув на мозаїчну підлогу. На кахельних плитках уздовж душової кабінки було вибито слова. Одна частка його свідомості розпізнала цей напис як щось древнє, з давніх Харконненівських часів, та для іншої він виявився аж надто знайомим галахом.

«ЧИСТОТА ЛЮБА ЧИСТОТА ЯСНА ЧИСТОТА ІДЕАЛЬНА ЧИСТОТА».

Такий самий древній напис оббігав кімнату, наче ці слова могли створити щось — як це знав Дункан — чуже Харконненам з його спогадів.

Над дверима душової кімнати ще один напис:

«ОЧИСТИ СЕРЦЕ СПОВІДДЮ І ЗНАЙДЕШ ЧИСТОТУ».

Релігійне напучення у Харконненівській цитаделі? Невже Харконнени так змінилися за століття після його смерті? Дункану складно було в це повірити. Мабуть, будівничі просто вирішили, що ці слова відповідні.

Він швидше відчув, ніж почув Люціллу, що позаду нього ввійшла до кімнати. Дункан підвівся і взявся за застібки туніки, яку він знайшов у нуль-ентропійному контейнері та привласнив (спершу споровши всі Харконненівські відзнаки!).

Не обертаючись, сказав:

— Що ще, Люцілло?

Вона погладила тканину туніки, провівши йому по лівій руці.

— Харконнени любили багатство.

— Люцілло, — тихо промовив Дункан, — якщо ти ще раз торкнешся мене без мого дозволу, я постараюся тебе вбити. Так постараюся, що тобі, найімовірніше, доведеться вбити мене.

Вона відсахнулася.

Він дивився їй в очі.

— Я, бодай йому біс, не огир для відьом!

— Думаєш, ми хочемо від тебе цього?

— Ніхто не сказав, чого ви від мене хочете, та твої дії очевидні!

Він змінив позу, ставши навшпиньки. Непробуджена істота всередині нього здригнулася, змусивши пульс прискоритися.

Люцілла пильно його оглянула. Клятий Майлс Теґ! Вона не сподівалася, що опір набуде такої форми. Не мала сумнівів у щирості Дункана. Самих слів більше не досить. Він невразливий на Голос.

Правда.

Єдина зброя, що їй зосталася.

— Дункане, я достеменно не знаю, чого Тараза очікує від тебе на Ракісі. Можу спробувати здогадатися, та мої здогади можуть бути помилковими.

— Спробуй здогадатися.

— На Ракісі є юна дівчина, ще підліток. Зветься Шіаною. Її слухаються черви Ракіса. З якоїсь причини Сестринство мусить долучити цей талант до своєї скарбниці здібностей.

— А що я міг би…

— Якби я знала, напевне, б тобі сказала.

Відчай у її голосі змусив його повірити, що це щирі слова.

— А що спільного з цим має мій талант? — зажадав він.

— Це знає лише Тараза та її радниці.

— Вони хочуть якось мене зв’язати, накласти на мене щось, що не дасть мені змоги втекти!

Люцілла теж дійшла цього висновку, але не сподівалася, що він так швидко це розгледить. За юним виглядом Дункана приховувався розум, спосіб мислення якого вона ще не збагнула. Думки Люцілли мчали чвалом.

— Контролюючи червів, можеш оживити древню релігію, — залунав Теґів голос із дверей за Люціллою.

«Я не почула, як він прийшов!»

Вона обернулася. Теґ стояв у дверях із древнім Харконненівським лазерострілом. Недбало прилаштував його на лівій руці, спрямувавши на неї дуло.

— Це для гарантії, що ти мене вислухаєш, — промовив він.

— І ти давно там підслуховуєш?

Гнів у її голосі не змусив його змінитися на виду.

— З тієї хвилини, як ти сказала, що не знаєш, чого Тараза очікує від Дункана, — промовив Теґ. — Я теж не знаю. Та можу зробити кілька ментатських проєкцій. Жодна з них не є безперечною, але всі спираються на можливі припущення. Скажеш мені, якщо я помиляюся.

— У чому?

Він глянув на Дункана.

— Один із відданих тобі наказів: зробити його таким, аби більшість жінок не могла йому протистояти.

Люцілла спробувала приховати свою збентеженість. Тараза попереджала, що це слід якомога довше приховувати від Теґа. Вона бачила, що вже нічого не вдасться приховати. Теґ розгадав її поведінку завдяки клятим здібностям, які дістав у дарунок від своєї клятої матері!

— Зібрано величезну енергію та націлено її на Ракіс, — продовжив Теґ. Незворушно глянув на Дункана. — Незалежно від того, що тлейлаксу в нього заклали, він має у генах печать древнього людства. Цього й потребують Розпорядниці схрещення?

— Клятий огир Бене Ґессерит! — вибухнув Дункан.

— Що ти збираєшся зробити з цією зброєю? — спитала Люцілла. Кивнула на древній лазеростріл у Теґовій руці.

— З цим? Я його навіть не зарядив. — Відклав лазеростріл у куток біля себе, сперши його об стіну.

— Майлсе Теґу, тебе буде покарано! — грізно мовила Люцілла.

— З цим доведеться почекати, — сказав він. — Надворі майже ніч. Я виходив туди під життєсховним покривалом. Тут побував Бурзмалі. Залишив знак, аби сповістити мене, що прочитав послання, яке я видряпав на деревах начебто звіриними відмітками.

У Дунканових очах зблиснула настороженість.

— Що ти зробиш? — спитала Люцілла.

— Я залишив нові сліди, щоб улаштувати нам зустріч. Просто зараз ми всі йдемо до бібліотеки. Вивчатимемо карти. Закарбуємо їх у пам’яті. Принаймні знатимемо, де ми, коли доведеться тікати.

Вона удостоїла його легким кивком голови.

Дункан лише краєм свідомості зауважив її рух. Його розум уже перестрибнув до древнього обладнання в бібліотеці Харконненів. Це він показав Люціллі й Теґові, як правильно користуватися цим обладнанням, викликаючи стародавню карту Ґ’єді Прайм, датовану часом, коли збудовано не-кулю.

Маючи за провідника Дунканову догхолівську пам’ять, а на додачу і власне, сучасніше знання