Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Алвіш поспівчував побратимові і визнав, що Західній Африці у цьому відношенні щастить: досі її менше кривдили, тобто менше відвідували. Однак, епідемія подорожей починає розширюватися. Щоправда, до Казонде вона ще не дісталася, але Касанго та Біє, де Алвіш також має факторії, вже під загрозою. Здається навіть, що Гарріс розповідав Негоро про якогось лейтенанта Камерона, у якого вистачить нахабства перетнути всю Африку від одного берега до іншого і, висадившись на африканську землю в Занзібарі, вийти через Анголу.

Побоювання работорговців були цілком обґрунтовані. Відомо, що за декілька років після подій, що ми їх тут описуємо, Камерон з півдня та Стенлі з півночі дійсно проникли в недосліджені області Західної Африки. Вони детально описали усі жахіття торгівлі людьми, викрили нечувану жорстокість работорговців, а, заразом, продажність європейських чиновників, які сприяли цьому мерзенному промислу, вказавши на відповідальних за подібний стан речей.

Про ці дослідження Стенлі та Камерона ані Алвіш, ані метис з Уджіджі, поки ще нічого не знали. Проте те, що вони знали, те, про що вони говорили, те, що почула місіс Уелдон та що її так цікавило, те, що, коротше кажучи, зміцнило її рішучість не піддаватися вимогам Негоро, полягало в наступному: Лівінгстон, ймовірно, найближчими часом прибуде до Казонде.

Прибуття Лівінгстона з ескортом, вплив, яким цей великий мандрівник користувався в межах всієї Африки, підтримка, в якій не могла відмовити йому португальська влада, — все це могло принести свободу самій місіс Уелдон та її близьким, всупереч бажань Негоро, всупереч бажань Алвіша! Можливо, зовсім скоро бранці повернуться на батьківщину, а Джемсу Уелдону не доведеться здійснювати ризиковану подорож з виключно сумною кінцівкою!

Але наскільки ймовірно, що доктор Лівінгстон незабаром відвідає цю частину континенту? Так, це дуже ймовірно, бо, притримуючись такого шляху, він закінчив би своє дослідження Центральної Африки.

Добре відомо, яким було героїчне життя сина дрібного торговця чаєм із села Блентайр, графство Ленарк. Девід Лівінгстон народився 13 березня 1813 року і був другим із шістьох дітей. Отримавши богословську й медичну освіту, Лівінгстон після недовгої роботи в Лондонській місіонерській спілці прибув у 1840 році в Кейптаун з наміром приєднатися до місіонера Моффата на півдні Африки.

З Кейптауна майбутній мандрівник вирушив на землі бечуанів. Він був першим білим, який дослідив ці території. Повернувшись до Куруману, він одружився на доньці Моффата, яка виявилася гідною супутницею його життя, а в 1843 заснував місію в долині Маботса.

За чотири роки Лівінгстон перебрався до Колобенгу, в регіоні бечуанів, за двісті двадцять п'ять миль на північ від Курумана.

Ще за два роки, у 1849, Лівінгстон покинув Колобенг разом з дружиною, трьома дітьми і двома друзями, Осуеллом та Мерреєм; першого серпня того ж року відкрив озеро Нґамі і повернувся до Колобенга, спустившись вниз за течією річки Цуга.

Під час цієї подорожі ворожість дикунів завадила Лівінгстону досліджувати країну за озером Нґами. Друга спроба виявилася такою ж невдалою. Зате третя пройшла успішно. Здійснивши потому нову подорож на північ, в якій брала участь вся його сім'я та його друг Осуелл, Лівінгстон, слідом за течією Нхобе, притоки Замбезі, після найскладнішої подорожі, під час якої нестача їжі та води мало не коштували життя його дітям, добрався до земель племені макололів. Їхній вождь Себітуан зустрів Лівінгстона в Ліньянті. Наприкінці червня 1851 річка Замбезі була відкритою і відважний дослідник повернувся до Кейптауну, аби відправити на батьківщину, до Англії, свою сім'ю.

Безстрашний Лівінгстон не бажав ризикувати ще чиїмось життям, окрім свого, під час нової небезпечної подорожі в глиб країни.

Цього разу він мав намір перетнути Африку навскіс з півдня на захід, розпочавши з Кейптауна і досягнувши Сан-Паулу-ді-Луанда.

Лівінгстон вирушив у подорож 3 червня 1852 у супроводі декількох туземців. Досягнувши Курумана, він пішов уздовж з кордоном пустелі Калахара. 31 грудня він увійшов до Літубаруби і побачив, що країна бечуанів абсолютно розорена бурами — нащадками голандських колоністів, які володіли Каплендом до приходу англійців.

З Літубаруби Лівінгстон вийшов 15 січня 1853. Він дістався самісінького серця земель бамангвато і 23 травня досягнув Ліньянті, де молодий вождь племені макололів, Секелету, прийняв його з великою пошаною.

Лівінгстон, який надовго затримався тут через напад небезпечної лихоманки, вивчав побут і звичаї цієї країни і вперше дізнався, яких страшних наслідків зазнає Африка через работоргівлю.

Місяцем пізніше він спустився вниз за течією Нхобе, до місця її зустрічі із Замбезі, побував у Наньєле, Катонге, Лібонте і дістався нарешті до місця злиття Замбезі з Лібою[67], замислив тут експедицію вгору за течією цієї ріки, до західних володінь Португалії і, щоб як слід підготувати все необхідне для цієї мандрівки, після дев'ятитижневої відсутності повернувся до Ліньянті.

Одинадцятого листопада 1853 Лівінгстон на чолі загону з двадцяти семи макололів вирушив із Ліньянті і 27 грудня досяг гирла Ліби. Потому він піднявся вгору за течією річки, у напрямку земель племені балунда: до того місця, де в Лібу зі сходу впадає Макондо. Він був першою білою людиною, що дісталася цього регіону.

Чотирнадцятого січня 1854 Лівінгстон увійшов до Шинто, резиденції наймогутнішого з царків племені балунда, який гостинно прийняв його. За декілька днів він переправився на протилежний берег Ліби і 26 січня опинився у володіннях короля Катемі. Тут його теж гостинно зустріли і 20 лютого загін Лівінгстона вже стояв табором на березі озера Ділоло.

Тут почалася смуга невдач. Місцевість стала важкопрохідною, туземці вимагали плати за прохід їхніми землями та, іноді, нападали на караван. Особистий загін Лівінгстона збунтувався і йому загрожувала смерть. Менш енергійна людина підкорилася б цим труднощам. Однак, доктора Лівінгстона вони не злякали і вже 4 квітня він вийшов на берег Кванго — повноводної річки, з якої утворено східний кордон португальських володінь і яка на півночі впадає в Конго.

Через шість днів Лівінгстон дістався Кассанги, де його й бачив работорговець Алвіш, а 31 травня прибув до Сан-Паулу-ді-Луанда. Так закінчилася ця дворічна подорож, під час якої Африку вперше перетнули навскіс з півдня на захід.

Двадцять четвертого вересня того ж року Девід Лівінгстон покинув Сан-Пауло-ді-Луанда. Він попрямував уздовж правого берега Кванзи — тієї самої Кванзи, яка зіграла таку фатальну роль у долі Діка Сенда і його супутників, — дійшов до місця злиття цієї річки з Ломбе, зустрічаючи на шляху безліч невільничих караванів, вдруге перетнув Кассангу, покинув її 20 лютого, переправився через Кванго і в Кававе вийшов до басейну річки Замбезі.