Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

молячись. І всі, що були там, упали на землю, не можучи зріти того невимовного світла, самі тільки троє тих жінок стояли прямо; торкнулося ж відтак те світло сліпих очей тих жінок, і тоді прозріли, і блискіт небесного світла відійшов. Святий же запитав прозрілих „Що узріли найперше, коли відкрилися вам очі?" Перша повіла: "Бачила, — мовила, — Ветхого деньми, що торкнувся очей моїх". Друга ж сказала: "Я бачила Юнака вельми красного, який доторкнувся очей моїх". А третя рекла: "Я побачила мале і пресвітле Дитя, що торкнулося очей моїх". Це почувши, святий і всі, що з ним були, прославили Бога в Тройці єдиного, що дивні й преславні творить чудеса.

По тому почув святий Аверкій, що і в довколишніх містах та селах багато хворіє всілякими недугами, пішов із учнями своїми і, наслідуючи Господу своєму, проходячи міста і села, навчав про Царство Боже і зціляв недужих. Прийшов-бо на одне місце, назване Селище, при ріці, уклякнув і помолився, кажучи: "Господи щедрий, послухай мене, раба свого, й подай благість місцю цьому, хай потече джерело теплих вод і хай усі, що митимуться в ньому, приймуть зцілення від усякої недуги та виразки". І коли закінчив молитву, вдарив раптово грім із ясного неба, аж усі, що там стояли, жахнулися; після ж грому витекло джерело теплих вод на місці, де коліна святого Аверкія уклякали. І повелів святий тим, що були при ньому, копати глибокі рови на зібрання теплих вод і всім болящим у тих водах митися, й кожен, хто мився, діставав здоров'я молитвами преподобного.

Якось захотів його спокусити диявол, перетворивсь у жінку і приступив до нього, бажаючи благословення від нього. Подивився святий на лице біса і, бажаючи відвернутися, ударився своєю правою ногою об камінь і пошкодив її, аж виразка утворилася на литці. І потерпів біль, стоячи мовчки й тримаючись рукою за те місце, де була виразка. Диявол же розсміявся, знову в свій образ

перейшов і рече до святого: "Не гадай, що я є із тих простих і малих бісів, яких ти по-різному відганяв од себе. Я ж бо є там старійшина, і це виразку від мене ти прийняв, і, зціляючи інших од хвороб, сам тепер хворієш". Сказавши це, диявол увійшов в одного із наближених до святого юнаків і почав мучити його. Святий же Аверкій помолився Богу, поклав заборону на біса й вигнав його із юнака. Біс же вийшов і заволав: "Багато зла чиниш мені, Аверкію, і не даєш мені тут жити мирно, поспішу відомстити тобі і при старості твоїй примушу тебе рушити до Римського міста". Святий же повернувсь у дім, сім день не їв і не пив, але в пості й у все-ношних молитвах пробував, молячи Бога, щоб не надав ворогові такої над ним влади; щоб ішов туди, куди ворог його повести захотів. На сьому ніч явився йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, за моїм промислом у Римі будеш, щоб пізнано було там ім'я моє, не бійся-бо, благодать моя із тобою буде" Святий же видінням отим укріпився й повідав братії, що почув од явленого йому Господа. Невдовзі біс, що хвалився по-трудити святого Аверкія у Рим, почав те хитро впроваджувати в діло.

У той час царював у Римі Марко Аврелій і вчинив спільником царства свого Лукія Вера, і заручив йому дочку свою в жінки Лукіллю, і ще не одружилися вони. Ввійшов біс у дівицю оту й мучив її. И були обидва царі: і батько, й спільник у великій через те печалі. І зібрали з усієї землі премудрих лікарів, і волхвів, і жерців, дбаючи про зцілення її, але нічого не досягли, але день від дня гірше їй ставало. Тоді почав біс із неї говорити, мовлячи: "Ніхто мене звідсіля вигнати не зможе, хіба Аверкій, єпископ єрапольський". Почув те цар Аврелій, батько цієї дівиці, відтак послав до свого антипата Євк-сеніяна Попліона, що був на Сході, таке писання:

"Відомо учинилося володарству нашому про такого собі Аверкія, єпископа єрапольського, що є в тій області, він у християнській вірі такий є муж, що може й бісів виганяти й інші хвороби цілити. Ми його потребуємо і двох наших сановників посилаємо, Валерія і Васіяна, — хай його з усілякою честю приведуть. Повеліваю-бо твоїй чесності, щоб щиро переконав його прийти до нас, за що у нас немалу похвалу матимеш".

Таке від царя послання антипат прийняв, пішов до Аверкія і вмолив його піти в Рим до царя із царськими посланцями. Аверкій святий згадав, що біс хвалився потрудити старість його такою довгою дорогою до Риму, і мовив подумки: "Хоч і подбав ти, враже, виконати те, що, з гордині хвалячись, обіцяв, одначе не повеселишся: маю-бо надію на Господа, що немарно утруджена буде моя старість, бо й там зітру твою шию силою Христа мого, котрий мені у видінні обіцяв благодать свою". І приготував усе потрібне в дорогу, піднявся та й пішов, закликаючи у поміч великого Бога. А приготування його було таке: узяв трохи хліба, а в одного шкіряного міха влив вина й єлею, оцту й води, і учинив так, що вони не змішалися поміж себе. Коли ж бо в дорозі потрібно було йому вино, то з міху саме воно й текло, коли ж потребував єлею, то тільки єлей виходив, коли ж оцет, то сам оцет брав, також і сама вода виливалася йому в потребу — кожна-бо рідина осібно витікала, хоча і всі вкупі були в спільному міху. Якось учень його захотів без благословення налити з міха чашу вина, і тоді вкупі всі речі потекли змішано: і вино, і єлей, і оцет, і вода, що не зміг їх випити; він-бо жахнувся і визнав свій гріх святому, й прощення в нього попросив, і знову, за благословенням святого, кожна річ осібно почала витікати.

Коли ж прийшов до Риму, прийняв його цар чесно із жоною своєю Фаустиною і повів до дочки, що була мучена від біса. Побачив біс святого Аверкія, що прийшов, засміявся й рече: "Чи не казав я тобі, Аверкію, що відомщу тобі образу мою і при старості твоїй змушу тебе піти до Римського міста?" Святий же відповів: "Так воно є воістину, але ніяк із цього не втішишся, проклятий дияволе!" І повелів вивести дівицю із палат геть. Біс же, що провадив нею, опирався, не бажаючи йти, одначе примусом ведена була дівиця. Почав нею біс кидати й бити,