Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

а святий Аверкій, очі свої звівши горі, старатливо творив молитву до Бога про зцілення юнки, яка страждала. Біс же почав волати: "Заклинаю тебе самим Христом твоїм, щоб не послав мене у безодню, ані в яке інше місце, але піду туди, де був до цього часу!" Святий же відповідає: "Враже, до батька свого сатани підеш, і то через те, що потурбував старість мою отак, будеш і ти не без труду і не просто повертатися звідси. Ось лежить камінь, — був же камінь великий вельми, лежав перед палатами, що й безліч людей ледве з місця могла здвигнути його, на нього ж рукою вказав святий, кажучи до біса: — Повеліваю-бо тобі, дияволе, іменем Господа мого Христа, щоб поніс каменя цього аж до батьківщини моєї, у місто Єраполь, і при південних воротах аби поклав його!" Диявол же, ніби раб і полоняник, клятвою зв'язаний, вийшовши із царської дочки, узяв каменя того і, тяжко стогнучи, поніс його через іподром в повітрі. Всі ж люди дивилися на того каменя із великим зачудуванням, як був несений у повітрі, і чули голос великого стогону диявола, самого ж бачити не могли. Диявол же приніс каменя у Єраполь, кинув його на тому місці, де йому було повелено від святого Аверкія. Люди ж єрапольські, побачивши каменя, який раптово із повітря впав, дивувалися вельми, не знаючи тієї таємниці, аж доки святий до них повернувся.

Царева дочка, звільнившись од злого мучителя, лежала безголоса при Аверкієвих ногах. Фаустина ж, цариця, гадаючи, що померла її дочка, почала голосити, святий же простяг руку й підняв дівчину живу й здорову, і змисленну. Тоді пораділи вельми батьки її, і весь дім царський звеселився від зцілення царівни. По тому батьки послали радісних вісників до свого зятя Лукія Вера, який був тоді на війні супроти партянів, звіщаючи про здоров'я його нареченої. Також дали святому великі дари і запитали, чого вимагає, обіцяючи дати йому все, що забажає. Він же не взяв золота ані срібла, ні маєтку якого, кажучи: "Не потрібно багатство тому, котрий хліб і воду має як царський обід чи як бенкет великий і пригощення численне. Попросив же двох таких речей: перше, щоб в Єраполі убогим християнам давалося від зібраної царської данини на кожен рік три тисячі мір пшениці, а тоді весь Єраполь вірив у Христа; друга річ, про яку попросив святий у царів: хай повелять збудувати царським своїм коштом лазні при теплих водах, які він вивів молитвою на зцілення хворих. І тоді царі з радістю обидві ці речі йому дарували і писання на те своє дали.

Пробув він у Римі якийсь час, утверджуючи у вірі Церкву Христову, і явився йому Христос у видінні, кажучи: "Належить тобі, Аверкію, у Сирії бути і там моє ім'я проповідувати, і Церкви мої утвердити, і велике число болящих зцілити". Аверкій же після того видіння попросив царів, щоб відпустили його. Вони-бо не хотіли, боячись, що знову без нього повернеться ворог у дочку їхню. Він-бо переконав їх не боятися і звістив, що не має біс повернутися, — і ледве відпущений був святий. Сів у корабля і відплив у краї Сирійські. Спершу прибув до Антіохії, тоді пішов у Апамію і в довколишні тамтешні міста, творячи мир Церквам, що їх бентежили єритики маркіоніти. Пройшов Євфрат, відвідав церкви в Низиві і в усій Месопотамії; відтіля пішов до Киликії та Писидії, також прийшов у Синад, Фригійську митрополію. По всіх отих краях та містах численну користь церквам учинив, багатьох невірних до віри навернув, заблукалих на путь поставив, духів лукавих од людей відігнав і велику кількість усіляких недуг болящим зцілив, через що від усіх рівноапостольним був найменований; ніхто-бо так, як він, багатьох країн та міст не обійшов, окрім апостолів. Так славу Христа Бога святитель той поширив і людському спасінню послужив, тоді повернувся до свого престола. Почули люди єраполь-ські, що пастир їхній повернувся до них і вже поблизу міста, рушили всі на зустріч йому, малі й великі, жінки й діти, і з радістю невимовною до нього припадали, як діти до батька, сподобляючись благословення від нього, якого давно прагли. Увійшов Аверкій святий у місто і в церкву і, сівши на престолі своєму, мир подав їм усім, і повчив їх достатньо, і прибуттям своїм так учинив людям велику радість, а найбільше вбогим, бо на живлення їхнє приніс царське писання, що повелівало три тисячі мір пшениці брати їм від царських вибраних данин. І брали ту пшеницю в усі літа аж до Юліяна-відступника, котрий той царський устав знищив, а писання відібрав. Побудовані були й лазні при теплих водах за царським повелінням і за дбанням святого Аверкія, котрий всі інші літа життя свого прожив у преподоб'ї та правді і, паству свою добре управивши, наблизився до кончини своєї, про яку дочасно довідався. Явився-бо йому Господь у видінні, кажучи: "Аверкію, наблизився уже час твій почити по трудах твоїх!" Аверкій же скликав стадо своє і звістив, що вже кінчається життя його і, вимовивши звичайне своє учительне слово, наказував усім, щоб у вірі нерушні, у надії несумнівні і в любові нелицемірні пробували. По тому приготував собі гріб і, віддавши всім мир та благословення, передав святу свою душу в руки Господа свого.

Так святий рівноапостольний Аверкій помер, маючи сімдесят і два роки. Плакали над ним достатньо всі люди єрапольські, чесне його тіло поховали славно, і каменя того, що за повелінням його був перенесений із Риму, з великим трудом поклали на гробі преподобного. Його ж молитвами численні подавалися зцілення від гробу й теплих вод, котрі сам вивів молитвою, за нею і нам нехай Господь щедро виливає свою милість навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святих семи юнаків, що в Ефесі: Максиміяна, Ямвлиха, Мартиніяна, Діонисія, Антоніна, Константина й Івана. Дивися їхню історію серпня 4-го.

І святих мучеників Олександра, єпископа, та Іраклія, воїна, і чотирьох жінок: Анни, Єлизавети, Теодотії та Гликерії, що померли під мечем.

Місяця жовтня в 23-ий день

Житіє і страждання святого апостола Якова, брата Господнього за плоттю

Святий Яків був сином святого Йосипа, Обручника Пречистої Діви. З юності своєї полюбив жорстке життя, страв усіляких, і масла, й олії ніколи не їв, тільки один хліб, також вина і всілякого хмільного напою не вживав, тільки воду, в лазню не входив і всіляке плотське задоволення відкинув; на тілі завжди мав колючу волосяницю,