Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 97
Перейти на сторінку:

Усмішка з мого обличчя злітає одразу ж, як натикаюся поглядом на Ліду.

— Господи, не знала, що досі існують такі будівлі. Ліфта немає, у під’їзді смердить. На це ти проміняла розкішний особняк? — протискається вона до квартири з виразом гидливості на обличчі, за нею прямує Женя, важко зітхаючи та закочуючи очі.

Ліда народилася з золотою ложечкою в роті. Їхній родинний бізнес заснував ще дід, тому, що таке життя звичайної людини — вона ніколи не знала. На відміну від Жені, родина якої розбагатіла років сім тому. До цього вони, здається, жили в такій же панельці, як і Давид.

— Так-с, подруго, усе набагато сумніше, ніж я передбачала, — Ліда оглядає тісний простір коридору, а мені стає прикро й за себе, і за Давида, і за всіх тих людей, які роками накопичують гроші, щоб купити таку ось квартиру.

Але подрузі цього не пояснити. Вона зовсім з іншого світу.

— Нормально все, не перебільшуй, — заступається за мене Женя, дивлячись на мене з вибаченням в очах. — Це звичайний середньостатистичний дім у місті.

— І саме тому я й розійшлася з Єгором, — повчальним тоном промовляє подруга, підіймаючи вгору вказівний палець. — Успішний чоловік — запорука щасливого безтурботного життя. До того ж чоловік повинен бути за статусом не нижче, ніж жінка. А від цих грубих солдафонів нічого не дочекаєшся, — зарозуміло підсумовує вона, й мені вперше хочеться вчепитися за ці слова в її волосся та викинути з нашої з Давидом квартири до біса.


 

***

 

+++

Я не можу дочекатися, коли подруги підуть. Уперше в мене таке. Вони здаються тут зайвими, дратують мене своїми розмовами. Гаразд, не подруги, а «подруга». Я завжди любила й Ліду, і Женю, ближче них нікого в мене не було, але іноді люди перетинають межу та торкаються того, чого не варто.

Саме це і зробила Ліда.

Тому коли за ними зачинилися двері, я була безмежно щасливою, а ще емоційно вичавленою, мов лимон.

І тільки я зітхнула з полегшенням, вирішивши решту дня витратити на те, щоб поїхати до майстерні та спакувати картини до перельоту, як на всю квартиру пролунав огидний звук дверного дзвінка.

Я схопила ручку та швидко вивела на папері ще один пункт того, що потрібно придбати в наше з Давидом житло. Новий дверний дзвінок. З камерою.

Я подивилась у вічко та насупилася.

— Хто там? — голосно запитала я.

Судячи з усього — це друг Давида, але варто впевнитися точно перш ніж відчиняти двері незнайомцю.

— Я Ігнат. Давид мав попередити про мій приїзд, — пролунав низький чоловічий голос, від якого мурашки шкірою пробігли.

Я відчиняю двері та натикаюся поглядом на широкоплечого хлопця. Він у легкій куртці та футболці під нею, яка окреслює рельєфні м’язи живота та груди. На ногах берці. За спиною об’ємний рюкзак. На голові коротке волосся, а погляд чорних очей немов душу зсередини виїдає своїм холодом.

Такого вночі в під’їзді побачиш — і з життям попрощаєшся подумки.

— Проходь, — відступаю я, й Ігнат заповнює собою тісний простір коридору.

До цього я вважала, що Давид доволі таки великий чоловік, але цей — справжній велетень за моїми мірками.

— Я Лєра, але ти це й так зрозумів.

Схрещую руки на грудях, ніяково переступаю з ноги на ногу.

— Приємно познайомитися, — він озирається по боках, розглядає обставу, немов тут уперше. Хоча це не так. — Де мені можна буде розташуватися? Речей, як бачиш, небагато.

— Ходімо, покажу. Якщо ти голодний, можу розігріти вечерю, — пропоную я, провівши його в невелику вітальню.

— Ні, дякую, поки відмовлюся. Уже встиг перекусити.

Ігнат кладе рюкзак на підлогу, сам же, не звертаючи на мене жодної уваги, підходить до вікна. Трохи відсуває завіску, оглядає двір.

Мені стає незатишно з ним. Дивний друг у Леонова. Серйозний та похмурий. А ще лякливий. Не уявляю, як із ним проведу у квартирі стільки часу.

— Щось не так? — запитую в нього.

Він повертає до мене голову.

— Перевіряю, чи нормально припаркував свій автомобіль. Я відпочину з дороги, якщо ти не заперечуєш.

— Звісно. Якщо щось знадобиться — дай знати, — поспішаю втекти з кімнати.

Я знаходжу свій телефон і про всяк випадок відправляю чоловікові повідомлення, що його друг у нас. Якщо він йому довіряє, то й у мене не повинно бути приводів сумніватися в пристойності цього Ігната. Давид навряд чи пустив би до себе абикого.

1 ... 78 79 80 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"