Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 43

Дивний шум будить мене посеред ночі. З запізненням розумію що це мій телефон. У Давида, здається, вже увійшло в звичку дзвонити мені коли я сплю.
 
- Алло, - мій голос ледь чутно, очі злипаються.
 
- Привіт . Все добре там у вас?
 
А ось Давид бадьорий як завжди. Він взагалі спить колись?
 
- Так.
 
- З Ігнатом знайшли спільну мову? - цікавиться він, я відкриваю рот щоб сказати «так», але мешкаю.
 
Зрештою говорю те що думаю.
 
- Він дивний. Пробач звичайно, це твій друг, але він ... з ним мені трохи не по собі. Коли ти повернешся?
 
Давид посміхається.
 
- Не варто вибачатися, Лер. Я ж не вибачався коли говорив що подруга твоя Лідка ще та стерво.
 
- Давид, - з нотками докору в голосі перебиваю його.
 
- А що, хочеш сказати що я не маю рації? Ти занадто наївна, Лера. Ось тобі факт номер один: коли ми на річці були, я вночі вирішив пройтися і застав її з Ромою в машині. Чи потрібно уточнювати чим вони там займалися, поки Єгор спав в будиночку поруч?
 
- Я н-не вірю, - горло стискає неприємний спазм. - У Ліди характер кепський, але вона не така.
 
- Ну та, ага. Подруга твоя перевірку вірності не пройшла, коротше. Тому Єгор і бортанув її через якийсь час.
 
Між нами повисає мовчання. Я намагаюся переварити сказане тільки що Давидом. Сон як рукою зняло.
 
- Вона сказала що сама його кинула, - якось невпевнено кажу я, на що Давид лише фиркає, а я вирішую змінити тему розмови. - Ти скучив за мною? Якось так неправильно вийшло, ми одружилися і ти відразу поїхав.
 
- Така в мене робота, Лер, що поробиш? Ти, до речі, не соромся, напружуй Ігната якщо що потрібно.
 
- А він надовго тут? - з надією на те що він скоро поїде, питаю я.
 
- Не знаю. У нього якась угода повинна бути. Як оформить так і поїде.
 
- Ясно, - трохи засмучено видихаю я. - Я запитати у тебе хотіла, може переклеїмо шпалери в спальні і меблі нові замовимо? У мене на картці якщо що гроші є.
 
Я затримала подих, а на тому кінці дроту повисло мовчання.
 
- Ти права, треба б оновити, - задумливо вимовляє Давид. - У мене все часу не було. Я її як купив, так нічого там не міняв.
 
А потім додає вже більш різким і холодним тембром голосу.
 
- У столі в нижньому ящику - гроші . Візьми звідти скільки потрібно. Дізнаюся що купила за гроші батька - викину все на хрін через вікно. Коли приїду підемо в банк і зробимо тобі прив'язану до мого рахунку карту.
 
Пульс почастішав, а горло звело спазмом від його слів. Прикро стає від цієї грубості. Завжди він так - спочатку все добре, а потім різко змінюється, немов його собака покусала.
 
- Зрозуміла? - по-своєму розцінюючи моє мовчання запитує чоловік.
 
- Так. І ти міг про це якось м'якше сказати. Не обов'язково кожного разу на мене кричати, - роздратовано кажу в трубку.
 
- Прости. Надлишки професії. Мої йолопи кожен день отримують. Загалом, ти зрозуміла: Ігната напружувати не соромся, гроші бери не соромся, приїду покажеш що там придумала.
 
- Добре. Бувай.
 
- Солодкий снів.
 
Я розкидаю руки по сторонам, лежачи на ліжку. Заснути тепер буде складно. Ще й кроки Ігната по квартирі  чутні. Що він в таку пізню ніч робить?
 
А вранці я не встигаю навіть поснідати. Картини потрібно відправити на виставку вже сьогодні. Тому я одягаюся і збігаю з дому. Неприємною несподіванкою виявляється те, що колеса мого автомобіля виявляються проколотими.
 
- Тобі б гараж приглянути, тут ночами купа всяких відморозків сновигає.
 
Я здригаюся від чоловічого голосу за спиною. Лякливо обертаюся і здивовано підкидаю брови, побачивши Ігната.
 
- Давид повернеться і попрошу його зайнятися цим, - тисну плечима.
 
- Давай підкину тебе, я все одно весь день вільний, - пропонує він, а я ледь стримуюся щоб не вигукнути голосно «Ні!».
 
- Дякую, але ... я краще викличу таксі. Не хочу тебе напружувати, -  посміхаюся йому, дістаючи з рюкзака телефон.
 
- Ти не напружуєш. Ходімо, мій автомобіль он там, - він очікувально дивиться на мене, я ж не наважуюсь зробити й кроку.
 
Не можу пояснити чому у мене реакція на Ігната така, але від нього неприємний холодок по хребту повзе.
 
- Давид просив мене приглянути за тобою, так що вважай я виконую його вказівки. Йдемо.
 
І незважаючи на його слова, чомусь мені здається що няньчитися зі мною йому зовсім не хочеться. Але він наполягає. Знову. І я здаюся, повторюючи собі що якщо Давид йому довіряє, то і я повинна.
 
Я сідаю на заднє сидіння. Подалі від Ігната. Але всю дорогу ловлю на собі його погляд в дзеркалі дальнього виду. Він не намагається заговорити зі мною і завести розмову. Просто мовчки веде машину за вказаною адресою, нагадуючи нашого водія.
 
- Приїхали. Тебе почекати? Ти надовго? - він виходить з машини разом зі мною.
 
- Швидше за все до вечора. Ой, зовсім забула, у тебе ж ключів від квартири немає. Ось, - я знімаю з плеча рюкзак, а потім застигаю. У квартирі гроші, документи, особисті речі. Чи можна його одного там залишати? Наскільки добре вони з Давидом один одного знають?
 
- Я заїду тоді ввечері і заберу тебе, - він розмовляє зі мною, але при цьому поглядом сканує все в окрузі.

- Не треба, я ... це зайве, - швидко вимовляю я.
 
 - Я все одно поблизу буду. Так що наберу тебе. Давид твій номер телефону дав, - наполягає на своєму Ігнат, викликаючи в мені ще більше підозр.
 
Ні, можна звичайно припустити що він просто хоче допомогти, але він не схожий на добряка. Швидше на тих хлопців, що викликаються добровольцями в гарячі точки, щоб побігати з автоматом в руках, граючи в Господа Бога.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 79 80 81 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"