Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

Ми їдемо додому, а я увесь час у машині тримаю Влада за руку, немов хочу переконатися, що ми знову разом, і це не сон, а реальність. 

— Знаєш, — кажу я йому, — а детектив підтвердив, що жінка, яка мене знайшла — справді моя мати. Правда, через усі ці події, я так і не передзвонила їй. Може тепер, коли все залагодиться, запросити її до нас у гості? Чи не потрібно? Як ти скажеш? 

— Ти ж знаєш, я хочу, щоб ти сама приймала рішення. Якщо ти хочеш спілкуватись з нею і це дійсно твоя мати, то я не проти. 

 — Так, я хочу, — каже вона.  — Мені здається, вона була щирою зі мною. і, до того ж, у мене немає жодних інших родичів, окрім неї. Ну, якщо не рахувати дядька, але я не хочу його рахувати…

 — Тоді можеш запросити її до нас, — каже Влад. — Я з задоволенням познайомлюсь з майбутньою тещею. 

 — А твої батьки? — запитую я. — Ти мені не розповідав про них нічого…

— Ну, там особливо нема що розповідати, знизує плечима Влад. — Ми з батьком не розмовляємо вже більш ніж пʼятнадцять років. 

— Йому не подобається те, чим ти займаєшся? — тихо, щоб чув тільки він, запитую я. 

— Типу того, — якось невизначено погоджується Влад. — Хоча скоріше йому просто не подобається, що я не займаюсь тим, чим хоче він. Не пішов по його стопах, щось таке. За це він мене й бойкотує.

— Можливо, тобі треба спробувати з ним ще раз поговорити?  — я запитую, зазираючи Владу в очі. — Адже минуло багато часу, можливо, він змінив свою думку, але боїться першим зробити крок назустріч…

— Повір, він цього не хоче, — він знизує плечима. — Я в якомусь сенсі його соромлю.

 — Може, надіслати йому запрошення на весілля? І сказати, що він скоро стане дідусем? 

— Можна, але я не думаю, що він прийде. Він доволі відома людина в місті і, скажімо так, ми з ним по різні сторони барикад… 

 — Ну, принаймні, ми будемо знати, що спробували, — усміхається вона. 

***

Удома ми з Алею швидко готуємо святковий обід. 

Коли все готове, виявляється, що Влад запрошує і Стаса пообідати з нами.Мені приємно, що він приймає таке рішення, щоб порадувати Алю. 

Ми всі сидимо за столом і обговорюємо деталі майбутнього весілля. 

— Мабуть, багато людей не потрібно кликати, — кажу я. — Ну хіба у тебе є якісь важливі знайомі, — дивлюся на Влада. 

— Є такі, — киває він і усміхається. — Посаджу всіх таких за окремий великий стіл подалі від нас. 

— Треба, мабуть, подбати про охорону, — додає Стас, — найняти ще надійних людей, щоб не було ніяких несподіванок…

— Так, — погоджується Влад. — І окремо у Селіни і Алі має бути по два особистих охоронця.

— Вони що, сидітимуть поруч із нами за столом? — запитую я. 

— Ні, але за першим перед нами буде саме охорона. За нами теж. Частина охорони вдягнеться як гості, щоб не привертати увагу. Частина залишиться в формі, — пояснює Влад. 

— Сподіваюся, все буде добре, — кажу я, — і охоронці просто відпочинуть на весіллі, їм не доведеться відбиватися від якихось нападників…

— Ну, відпочивати вони не мають, все ж, це робота, вони мають бути напоготові, — каже Стас. 

— Ну, ясна річ, я просто мала на увазі, що жодних несподіванок не трапиться… Хоча не варто забувати про Кирила і Костю, навряд чи вони можуть організувати щось серйозне, але якось похуліганити цілком здатні, — розмірковую я. 

— Вони ніби як останнім часом взагалі занурились в роботу, — відповідає Влад. — Я навіть стеження з них зняв за рекомендацією командувача охорони.

— Це такі непередбачувані люди, — зітхає Аля. — Де була моя голова, коли я зв’язувалася з ними? 

— Ну, що було те було, — філософськи каже Влад… 

***

Після того, як Аля із Стасом залишають нас на самоті, Влад загадково  усміхається.

— Селіно, — він бере мене за руку. — Я тут подумав… У нас із тобою ще не було першого нормального побачення…

— Але ми ходили на ту вечірку… Правда, потім терористи все зіпсували, — замислено кажу я. 

— На яхті і в гостях ми теж були по роботі, — продовжує він. — А я хочу, щоб у нас перед весіллям було хоч декілька нормальних побачень, не тільки це перше. Ти ж ні з ким до мене не зустрічалась, не хочу позбавляти тебе цього періоду життя. 

 — Ну що ж, я тільки за, — усміхаюся я. — Мабуть, буде дуже приємно не виконувати ніяких завдань, а просто насолоджуватися  присутністю коханої людини…