Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Незважаючи на погане самопочуття, я все ж таки вийшла прогулятися палацом. Мені треба було зустрітися з магами принцеси. І не для того, щоб обговорити нашу з ними «співпрацю», а щоб отримати зразки їхнього магічного сліду.

Наше з ними спілкування пройшло досить швидко та доброзичливо. Все, що мені потрібно було, я змогла взяти. Розпрощавшись, я вже обернулася, щоб піти, як раптом один із магів, на ім'я Стерг, сказав, змусивши зупинитися мене:

— Не думаю, що Вам це допоможе, леді Еріеле.

— Перепрошую? - обернувшись, уточнила я.

Стерг, чоловік років сорока з білим волоссям, сумно посміхнувся мені.

— Використовувати нашу магію проти нас самих.

— А з чого Ви взяли, що це буде використано проти вас? - повністю повернувшись до них обличчям, іронічно піднявши брову, спитала я.

— Проти Її Високості? - уточнив другий чоловік, трохи старше віком, на ім'я Мтерг.

Я не хотіла запитувати, чи вони брати, це була взагалі не моя справа. Але, незважаючи на різницю у віці, у них було щось схоже. У голосі, у кольорі очей, які здавались майже фіалковими. І чи треба згадувати про їх імена!

— Не посмію навіть, - з усмішкою запевнила я їх.

— Вам не треба її боятися. Прокинувся болотяний демон. Це Ви його розбудили. І він принесе Вам смерть, як і багатьом іншим.

Усередині все похололо від їхніх слів і одночасно все закипало від якоїсь раптової агресії. Чи… самозахисту?

— Ви теж вірите у ці казки? - продовжила я спокійним тоном.

Стерг сумно посміхнувся і кинув погляд на серйозного чоловіка.

— На жаль, це не казки. Це жорстока реальність.

Я з півхвилини розглядала двох магів, чекаючи на продовження. Але його не було. А потім я раптом зрозуміла мету запрошення принцесою своїх магів до палацу.

— Якщо хочете спалити мене на багатті, як якусь відьму – вибрали не ту жертву, – хмикнув, відповіла я.

— Ви довіряєте графу Роуксу, здається, — обережно промовив старший маг. - І він цілком серйозно схвильований новинами про болота.

— І навіть не висловлював сумнівів щодо демона, — додав Стерг. - Запитайте у Його Величності, я думаю, він повинен знати історію своїх земель. І можливо, щось не домовляє Вам.

Я пішла, більше не промовивши жодного слова. Думала, що зможу піти на вечерю або хоча б поспілкуватися з Деніелем, але відчувши запаморочення вирішила не ризикувати. Я проспала всю решту вечора і всю ніч.

Мені снилися дивні уривки: весілля Тейрена та Алії, смерть Тейрена, болота, і мовчазний Деніель, який дивився на мене, сидячи у своєму кріслі в кабінеті.

Вранці я знайшла на столі, біля поштового артефакту, лист з пансіонату. Я довго тримала його в руках, боячись розкрити. Я намагалася не користуватися своєю силою і не підглядати в закритий конверт. Але погана аура передалася мені, поза моїм бажанням. Зібралася з силами і розкрила конверт.

«До кінця магія Л’архая не вивчена і ти повинна була про це знати. При закликі ти маєш концентруватися лише на тій людині, яка її потребує. Якщо ти думатимеш про когось іншого, заважатимеш чистому потоку, ти залучиш до нього й того, про кого думала. Що ж до твого стану здоров'я, нагадуємо, що закінчити ритуал потрібно вчасно, спокійно і без суєти. Тобі ніхто не повинен заважати або переривати заклик. Цілком можливо, що частина темної матерії залишилася в тобі. Радимо негайно покинути палац і повернутися до пансіонату. Судячи з усіх новин та твого листа – ти провалила завдання. Ми розчаровані тобою, Еріеле. Відповідний лист буде надіслано лорду Ерлоу».

Що? Я нічого не говорила їм про свої видіння! І тим більше не питала поради!

Швидко переодягнувшись, я попрямувала на пошуки Деніеля. Його секретар повідомив мені, що Його Величність має прогулянку з принцесою. То він її уникає, то проводить з нею час майже не щохвилини? Але після прогулянки був час обіду. Отже, я зможу поговорити з імператором лише за кілька годин.

Я поверталася до своїх покоїв, коли зустріла Ерлоу. Я не бажала зараз з ним говорити, але він зупинив мене сам.

— Я отримав листа, Еріеле...

— З пансіонату? Я знаю. Які новини про графа? - перебила я його.

Чоловік підібгав губи, мабуть бажаючи продовжити свою розмову, але все ж таки відповів на моє запитання.

— Генерал послав своїх людей по нього. Більше нічого не можна зробити. Але я хотів би поговорити про пансіонат. Ти в своєму розумі була, коли писала їм листа, питаючи поради? І чому ти мені нічого не сказала про заклик Л’архая? Деніель настільки вже поганий?

Я озирнулася на всі боки, не бажаючи, щоб нас хтось підслухав. Скрізь снували слуги, але зазвичай у палацах навіть стіни мають вуха, не тільки люди.

— Чого вони просять? - проігнорувавши питання, запитала я.

— Відправити тебе назад! - виходячи з себе, прошипів Ерлоу, також оглядаючись на всі боки.

— Все у Ваших руках, — посміхнулася я, розуміючи, що чоловік цього не зробить. Але тут на мене чекав раптовий сюрприз.