Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

3. Якщо до спадкоємців переходить право власності на житловий будинок, іншу будівлю чи споруду, до них переходить і право на земельну ділянку, яке належало спадкодавцеві (звісно, йдеться про земельну ділянку, на якій розміщені названі нерухомі речі). Таким правом можуть бути право власності, право оренди, суперфіцій. Але спадкоємець, який в порядку спадкування набув права власності на житловий будинок, іншу будівлю чи споруду, відповідно до обмежень, установлених Земельним кодексом, у відповідних випадках не може бути суб’єктом права власності на земельну ділянку, яке належало спадкодавцеві. У таких випадках ч. 5 ст. 120 ЗК встановлює, що при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. Але це право виникає за умови укладення договору оренди, крім випадків, коли спадкоємцем є юридична особа, яка може бути суб’єктом права постійного користування землею (ст. 92 ЦК).

4. Розмір земельної ділянки, що переходить до спадкоємців, які спадкують право власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці, визначається в ч. 3 ст. 1224 ЦК як такий, що необхідний для обслуговування цього нерухомого майна. При встановленні такого розміру слід керуватися державними будівельними нормами. Решта земельної ділянки спадкується на загальних підставах, зокрема, за заповітом вона може спадкуватись тією самою особою, до якої перейшло право на нерухоме майно.

1. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

2. Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

1. За відсутності встановлених законом особливостей частка у праві спільної сумісної власності підлягає спадкуванню на загальних підставах. Щоб усунути будь-які сумніви в цьому, законодавець у ч. 1 ст. 1226 ЦК формулює спеціальне правило про це. Оскільки при цьому виникає колізія між ч. 1 ст. 1226 ЦК та ч. 2 ст. 369 ЦК, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (складення заповіту щодо об’єкта права спільної сумісної власності має кваліфікуватись як один із способів розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності), ч. 2 ст. 1226 ЦК визнає за суб’єктом права спільної сумісної власності право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до (і без) її визначення та виділу в натурі.

1. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини.

1. Смертю фізичної особи припиняється її право на отримання заробітної плати (оскільки припиняється трудова діяльність особи, що винагороджується заробітною платою), пенсії (оскільки пенсія нерозривно пов’язана з особою, якій вона призначена, і право на пенсію не може переходити до іншої особи на будь-якій підставі), аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та в зв’язку з іншими обставинами, передбаченими Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими похованням» [125] (вони також нерозривно пов’язані з особою спадкодавця), інших соціальних виплат (на підставі законів «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112], «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [114]), відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (на останнє прямо зазначається в п. 3 ст. 1219 ЦК). Але смертю фізичної особи не припиняється право на отримання тих грошових сум (у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог, відшкодувань), які «належали спадкодавцеві».

2. Ці грошові суми відповідно до загального правила ст. 1227 ЦК до складу спадщини не включаються, а підлягають виплаті особам, зазначеним у цій статті або в інших (спеціальних) законах. Лише за відсутності таких осіб згадані суми включаються до складу спадщини.

3. При застосуванні ст. 1227 ЦК слід враховувати, що переважному застосуванню перед цією статтею підлягають правові норми, що сформульовані в спеціальних законах, хоча б вони і були прийняті до прийняття чи введення в дію Цивільного кодексу. Ці правові норми є непоодинокими. Лише Кодекс законів про працю не визначає долю належної працівникові заробітної плати та інших виплат, які належали працівникові, але не були виплачені у зв’язку зі смертю працівника. Тому у разі смерті працівника не отримана ним заробітна плата, яка належала працівникові, повинна виплачуватись відповідно до ст. 1227 ЦК. При цьому належними працівникові сумами заробітної плати слід вважати ті, право на які випливає із документів обліку затрат праці (відрядних нарядів, табелів обліку робочого часу) та відповідних нормативних актів, в тому числі і локальних, зокрема тих, що встановлюють право працівників на премії.

4. Заробітна плата при цьому має розумітись так, як вона визначається ст. 2 Закону «Про оплату праці» [69], тобто це поняття охоплює собою всі види виплат, які здійснюються роботодавцем на користь працівників, зокрема компенсаційні виплати, виплати, які в науці визначаються як гарантійні.

5. Стаття 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [161] встановлює порядок виплати недоотриманої пенсії, що належала пенсіонерові, який помер. Із цієї статті та інших статей цього Закону випливає, що пенсією, яка «належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою», може бути тільки