Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

Право на отримання належної пенсіонерові пенсії надається особам, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника (пенсіонера). Ці особи зазначені в ч. 2 ст. 36 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Нарівні з цими особами право отримання належної пенсіонерові і недоотриманої у зв’язку з його смертю пенсії мають батьки, чоловік (дружина), а також члени сім’ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті. Ці особи мають право на отримання належної пенсіонерові (спадкодавцеві) пенсії незалежно від інших обставин (непрацездатності, знаходження на утриманні померлого).

У разі звернення з вимогою про виплату належної померлому пенсії кількох осіб належна кожній із них сума визначається шляхом ділення належної до виплати пенсії на кількість осіб, що звернулися з такою вимогою.

Звернення з вимогою про виплату пенсії, яка належала померлому пенсіонерові, має надійти до органу Пенсійного фонду не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера.

За відсутності такого звернення впродовж зазначеного строку належна до виплати пенсія включається до складу спадщини відповідно до ст. 1227 ЦК і спадкується на законних підставах.

Такі самі правила встановлені ст. 91 Закону «Про пенсійне забезпечення» [43]. Лише строк тривалістю 6 місяців, встановлений цією статтею, не може застосовуватись, оскільки пізніше прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлює більш тривалий (дванадцятимісячний) строк.

6. Стаття 37 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [114] визначає коло осіб, яким виплачується матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону, якщо воно не було отримане безробітним, який помер, так само, як і Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Матеріальне забезпечення виплачується за умови, що звернення до відповідного центру зайнятості надійшло не пізніше шести місяців з дня смерті безробітного.

Належними безробітному слід вважати всі види матеріального забезпечення, передбачені цим Законом, якщо до дня смерті безробітного було прийняте рішення про призначення відповідного виду матеріального забезпечення.

7. Стосовно матеріального забезпечення, яке було призначене, але не було отримане у зв’язку зі смертю застрахованої особи, ч. 5 ст. 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими похованням» [125] передбачає виплату цього забезпечення членам сім’ї, які проживали разом з померлим, або спадкоємцям. Оскільки тут не визначена черговість, застосуванню підлягає ст. 1227 ЦК: відповідні суми мають бути виплачені членам сім’ї. За їх відсутності ці суми включаються до складу спадщини. Останнє правило застосовується за аналогією до випадків, коли члени сім’ї не звертались із заявою про виплату матеріального забезпечення.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» виплата матеріального забезпечення здійснюється за умови, що воно було призначене до дня смерті застрахованої особи. Рішення про призначення матеріального забезпечення, передбаченого цим Законом, приймає комісія (уповноважений) з соціального страхування (ч. 3 ст. 50 названого Закону) в порядку, встановленому Положенням про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням [457].

Підстав для виплати матеріального забезпечення, яке передбачене цим Законом та яке не було призначене, немає.

8. Закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» [112] (частина одинадцята ст. 40), вирішує тільки питання про виплату страхових виплат, які належали застрахованому, але не були своєчасно виплачені з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків. У решті випадків виплата має здійснюватись відповідно до ст. 1227 ЦК. При цьому належними застрахованому суми слід розуміти як такі, що встановлені відповідним органом Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

9. Статтю 1227 ЦК не слід тлумачити так, що відповідно до неї у зв’язку зі смертю управненої особи припиняється право цієї особи на виплати, на які померлий мав право, але воно не було належно оформлене чи оспорювалось. Ці права входять до складу спадщини відповідно до правил ст. 1218 ЦК і спадкуються в загальному порядку.

1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

2. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

3. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.

1. Вклад у банку чи іншій фінансовій установі входить до складу спадщини. Це, зокрема, означає, що вклад враховується при визначенні обов’язкової частки у спадщині. Разом з тим стосовно вкладів у банках встановлені дві форми розпоряджання ними на випадок смерті: 1) шляхом складання заповіту; 2) шляхом видачі відповідного розпорядження банку (фінансовій установі). Частина 2 ст. 1228 ЦК встановлює, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від першого чи другого способу розпорядження ним. Це дає підстави для висновку про те, що у разі спадкування вкладу відповідно до розпорядження спадкодавця застосовуються загальні правила про спадкування вкладу за заповітом.

2. Прирівнявши правові наслідки розпорядження спадкодавця банку (фінансовій установі) до правових наслідків заповіту, законодавець логічно передбачив, що заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує таке розпорядження, якщо в заповіті змінюється особа, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт