Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

2. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

1. Право на отримання страхових виплат (страхового відшкодування) також спадкується на загальних підставах. Але у разі зазначення в договорі особистого страхування особи, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі смерті страхувальника, це право до складу спадщини не входить. При застосуванні ст. 1229 ЦК слід враховувати, що термін «особисте страхування» застосовується в ст. 4 Закону «Про страхування» [139] до страхування інтересів, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією.

До страхових виплат, що здійснюються в межах обов’язкового особистого страхування, на яке поширюється чинність ст. 7 Закону «Про страхування», ст. 1229 ЦК застосовуватись не може.

Пенсійні кошти, накопичені за час перебування фізичної особи в недержавному пенсійному фонді, спадкуються згідно з цивільним законодавством України і виплачуються в порядку, встановленому ст. 66 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160].

1. До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях.

2. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

3. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

1. Мистецтво правозастосування, яке ґрунтується на інтуїції, дає підстави науковцям і юристам-практикам, в тому числі суддям, для висновку про те, що із видів прав, про які зазначається в ч. 1 — 3 ст. 1230 ЦК, спадкуються тільки ті права, які мають ознаки, на які вказується в цих частинах. За таких умов учасники авторського колективу не дійшли згоди стосовно правильного тлумачення ст. 1230 ЦК. Тому в подальшому висловлюється позиція керівника авторського колективу і відповідального редактора.

2. Твердження про те, що ст. 1218 і 1230 ЦК співвідносяться між собою як загальне та спеціальне положення, є правильним. Але ніхто і ніколи не звертав увагу на таке. Загальне правило, сформульоване в законі прямо, і правило, що непрямо випливає із нього та виявляється висновком від протилежного, мають однакову юридичну силу (підкреслимо, за умови, що більш загального правила немає). Спеціальне правило, що прямо встановлене законом, переважно застосовується перед загальним правилом. Правило, що непрямо випливає із спеціального закону та виявляється висновком від протилежного, переважно застосовуватись не може (крім випадків, коли правило випливає із спеціального положення закону прямо — прямо із формулювання права випливає обов’язок і навпаки; право випливає із закону прямо за наявності зазначення на те, що особа має «тільки («лише») прямо зазначені в ньому права, або що диспозиція цієї норми діє «тільки («лише») в межах гіпотези, що сформульована прямо).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1230 ЦК до спадкоємця має переходити право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях. Цим спеціальним положенням підтверджується загальне правило ст. 1218 ЦК про склад спадщини стосовно збитків, завданих у договірних зобов’язаннях. Із цього спеціального положення також непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого право на стягнення інших збитків (шкоди) до складу спадщини не включається. Але такі правові приписи не можуть застосовуватись усупереч загальному правилу ст. 1218 ЦК, відповідно до якого до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Немає будь-якого законодавчого положення, яке б передбачало припинення права на відшкодування шкоди, завданої поза договірними відносинами, у зв’язку із смертю потерпілого. Отже, таке право відповідно до ст. 1218 ЦК входить до складу спадщини. Аргументами проти цієї думки є твердження про те, що законодавець не встановлював би такого правила, яке закріплене в ч. 1 ст. 1230 ЦК, якби він не мав на увазі обмежити можливість спадкування збитків лише тими збитками, які завдані в договірних зобов’язаннях. Можливо, це так і є, але ж сформульований вище принцип тлумачення нормативно-правових актів, згідно з яким правило, що випливає непрямо із спеціального положення акта законодавства і виявляється при тлумаченні висновком від протилежного, не може застосовуватись всупереч загальному правилу, має методологічний характер. Якщо від нього відступити при тлумаченні ст. 1230 ЦК, то немає перешкод для того, щоб відступати від нього в інших випадках, в тому числі і в тих, коли інтуїція підказує не застосовувати правило, що прямо випливає із спеціального положення закону та виявляється при тлумаченні висновком від протилежного. Конкретно стосовно ч. 1 ст. 1230 ЦК слід також зауважити, що законодавець, якби він мав на меті виключити можливість спадкування права на стягнення збитків, завданих поза договірними зобов’язаннями, зазначив би, що спадкується право на стягнення «лише» («тільки») тих збитків, які завдані в договірних зобов’язаннях. Цього слова («лише» чи «тільки») немає в ч. 1, 2, 3 ст. 1230 ЦК. Посилання на відсутність цього слова внаслідок недоліків законодавчої техніки урівноважується твердженням про те, що недоліком законодавчої техніки є саме включення тексту, сформульованого в ст. 1230 ЦК, до цього Кодексу. До викладеного слід додати, що в ст. 1230 ЦК взагалі не висловлюється думка про неможливість спадкування права на відшкодування в натурі шкоди, завданої спадкодавцеві.

4. З урахуванням викладеного в попередньому пункті, слід визнати, що до спадкоємця переходить право на відшкодування шкоди (збитків), яке виникло у спадкодавця до відкриття спадщини (крім права не періодичні платежі, що виплачуються в порядку