Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

підставою для висновку про те, що предметом заповідального відказу може бути тільки річ і що таким не може бути майнове право; 2) правова форма заповідального відказу відповідно до ч. 1 ст. 1238 ЦК може бути використана для передання речі у власність відказоодержувача. Проте для цього більш доцільно використовувати набагато простішу правову форму прямого призначення особи спадкоємцем та встановлення в заповіті речі, яка має бути успадкована цією особою відповідно до заповіту; 3) предмет заповідального відказу може входити і не входити до складу спадщини. Це означає, що заповідач певною мірою розпоряджається майном спадкоємця, яке не входить до складу спадщини. Але це не може оцінюватись як порушення цивільних прав спадкоємців, оскільки спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК) і в такий спосіб захистити ті свої майнові права, які стали предметом заповідального відказу. Отже, заповідальним відказом відказоодержувачеві може бути надане будь-яке майнове право, в тому числі і таке, яке ніколи заповідачеві не належало; 4) предметом заповідального відказу може бути рухоме майно, а також будинок, квартира, інше нерухоме майно. Формулювання «інше... нерухоме майно» повинне тлумачитись як будь-яке нерухоме майно взагалі.

2. Межі прав відказоодержувача за заповідальним відказом визначаються заповітом (заповідальним відказом). Підстав поширювати правила про сервітут на зобов’язання, що виникають на підставі заповідального відказу, немає.

Це твердження не спростовується посиланням у ч. 3 ст. 403 ЦК на заповіт. Зокрема, якщо на підставі заповідального відказу надається право користування житловим будинком, то не може застосовуватись правило ч. 3 ст. 405 ЦК, відповідно до якого суб’єкт сервітуту втрачає право користування житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік. Разом з тим заповітом може бути встановлено сервітут, в тому числі і стосовно того майна, яке може бути предметом заповідального відказу. За таких умов відмінність заповідального відказу від сервітуту у відповідних випадках є суто формальною: якщо в заповіті зазначається на заповідальний відказ, застосовується ст. 1238 ЦК, якщо на сервітут застосовуються ст. 1246, 401 — 406 ЦК.

3. Частина 2 ст. 1238 ЦК формулює положення, які стосуються заповідального відказу, за яким відказоодержувачеві надається право користуватися житловим будинком, квартирою, іншим нерухомим або рухомим майном, тобто будь-яким майном, стосовно якого можна вести мову про користування ним. Установлюється, що зміна власника цього майна не припиняє права відказоодержувача на використання цього майна. Відказоодержувач не може відчужувати право користування майном, отримане за заповідальним відказом, або передавати його в будь-який інший спосіб. Це право не може спад куватись.

Лише стосовно житлового будинку, квартири чи іншої будівлі встановлюється заборона на користування ними з боку членів сім’ї — на проживання цих осіб у будинку, квартирі, іншій будівлі. Проте заповітом може бути встановлено інше.

4. Якщо спадкоємець, незважаючи на обтяження спадщини заповідальним відказом, прийняв спадщину, його обов’язок виконати заповідальний відказ діє лише в межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього в порядку спадкування. При визначенні реальної вартості отриманого майна із вартості цього майна вираховується сума боргів спадкодавця, які припадають на майно, успадковане спадкоємцем, на якого покладено виконання заповідального відказу.

5. Право вимоги до спадкоємця виникає у відказоодержувача з часу відкриття спадщини. Якщо така вимога пред’явлена, але спадкоємець її не виконав, відказоодержувач отримує право на відшкодування збитків відповідно до норм зобов’язального права.

Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом

1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

1. Оскільки заповідальний відказ має особистий характер, він втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що настала до відкриття спадщини.

Стаття 1240. Право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків

1. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.

2. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

1. За межі заповідального відказу виходить покладення на спадкоємця обов’язків, про які йдеться у ст. 1240 ЦК. Відповідно до ч. 1 цієї статті заповітом на спадкоємця може бути покладено обов’язок вчинити певні дії немайнового характеру.

2. Заповітом на спадкоємця може бути покладено обов’язок вчинити певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети. У такому випадку суб’єкт, на користь якого мають бути здійснені спадкоємцем дії, не визначається.

3. Контроль за виконанням спадкоємцем обов’язків, передбачених ст. 1240 ЦК, здійснює виконавець заповіту (ч. 2 ст. 1290 ЦК).

Стаття 1241. Право на обов’язкову частку у спадщині

1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

2. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

(Із змін, від 03.11.2004)

1. Частина 1 ст. 1241 ЦК встановлює перелік осіб,