Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Моя Майя. Вона лежала на руках у Камілі і була біла, як смерть.

—Чому вона така бліда? — кинулась до неї і забрала доньку на руки.

—Холодна, чому вона холодна? Ти казала, що температура зросла! — мене відверто трясло.

—Хвилини три тому вона почала бліднути і кашляти. Коли взяла на руки, зрозуміла, що вона занадто холодна.

—Де швидка? Де бісова швидка?

—Ще не приїхала.

—Відвези нас до лікарні! — на прохання це точно не було схоже, але подруга не образилася.

Я схопила телефон, ключі, гроші і понесла Майю в машину, попередньо закутавши в ковдру.

—Зараз, люба, потерпи. — говорила я, гладячи доньку по голові, на що та у відповідь почала кашляти. Кашляла, задихаючись, і я побачила бурі плями. Наступної миті ніс різав запах металу.

—Каміла швидше! Вона кашляє кров'ю! — закричала я, а подруга вдарила по керму і обернулася.

—Не заводиться. — я у психах вийшла з авто і мало не потрапила під машину. Благо, та встигла загальмувати.

—Сідай. — крикнула з вікна Мазераті Тіана, і я кулею кинулась туди.

—У лікарню, терміново! — мало не плачу я, а пані Вінчестер навіть не думає смикнути і сказати, що це не таксі.

—Чому ви не поїхали? — запитала на півдороги.

—Бачила твою нервозність, подумала, що буде потрібна допомога.

—Так, потрібна. Дуже! — схлипую я.

—Тримайся, у тебе дитина хвора на руках, не розкисай. Ото довеземо до лікарні, тоді й будеш, а зараз не смій. — швидко істерику я не змогла припинити, але до кінця шляху сльози висохли.

—Біжи до лікарні, а я припаркуюсь і одразу прийду. — кивнувши, вилетіла з машини.

—Допоможіть! — увірвалася я до лікарні.

До мене одразу підбігла медсестра і запитавши, що трапилося і подивившись на малечу, кинулася до телефону.

—Алло, містере Джордже, тут терміновий пацієнт, дівчинка чотирьох років. Кашляє кров'ю. — поклавши трубку, медсестра сказала йти в палату, показавши на двері. Лікар прийшов, через півхвилини. Швидко оглянув Майю і сказав:

—Потрібна операція, вона довго не протягне без неї. — я кивнула.

—Робіть все, що потрібно і про гроші турбуйтеся. — сказала Тіана, що забігла в палату.

—Міс Вінчестер...

—Врятуй її, Джордже. — перебила вона його. І лікар заметушився. Було видно, як він нервує. Але мені було начхати. Моя дочка у небезпеці, треба щось робити.

Метью:

Я стільки років шукав, а вона сама прийшла до мене в руки. Я сам на себе сердився за те, що її відпустив тоді... Зробила аборт... Ні, я не дозволю цій жінці так піти. Так, я кістками ляжу, але помщуся за дитину. Заміжня? Начхати! Вона має поплатитися.

—Алло, Лукас. Знайти мені всю інформацію про помічника Марка. Його секретар Кейт. І дізнайся, хто така Майа.

—Так, зроблю. — він відключився, а я зрозумів, що прийом втратив будь-який сенс.

Не зважаючи на липких жінок, я попрямував до машини. Їхав швидко, трохи в аварію не влучив. А коли усвідомив, загальмував. Врізався у ліхтарний стовп. Боляче вдарився головою. Вже на краю свідомості, зрозумів, що мене тягнуть із машини.

Не знаю, коли прийшов до тями. Мене били по щоках і казали, щоб я прийшов до тями. Ледве розліпив повіки, які були налиті свинцем.

—Та прокинься ти! — особливо хльосткий удар.

—Хейлі, припини! — прошипів я. Сестра нависала наді мною і шипіла прокляття.

—Піти зможеш?

—Так. — підвівся з другої спроби і попрямував до машини сестри. Рухнув на сидіння і вимкнувся.

Мені снилася Кейт. Вагітна, того дня, коли я знайшов записку. Наївна, любляча та наповнена бажанням. Ми захоплено цілувалися в передпокої і я ледве зміг відірватися від її губ. Я так боявся втратити дитину, що тримав свого друга до останнього. І все одно втратив. Ця сука зробила аборт. Вона вбила нашу дитину. Безжально. Нещадно. Я досі пам'ятаю кожне слово з записки.

"Меттю, я йду до іншого. Не шукай мене. Я не знайдусь. Про дитину не бійся. Я зробила аборт."

І бісове сердечко.

Вона так просто писала про аборт. Після цього я дав собі обіцянку. Я знайду цю жінку і примушу її заплатити за те, що вона зробила.

Удар, удар, удар. Я не одразу зрозумів, що б'ють мене. Била мене Хейлі.

—Прокинься, ідіот! — прорізалося у мене в голові. Я спробував перехопити сестрену руку, але мої власні не слухалися. Спроба розліпити повіки теж не мала успіху. Навпаки, очі обізвались біллю. Сестра, зрозумівши, що я прийшов до тями, швидко заговорила.

—Мет, слухай. Ти був п'яний, потрапив у аварію. Мене забрали з вечора і забирали з міста, коли побачили твою машину. Тебе витягли. Нас викрали. Тебе били і катували, шантажуючи моїм життям. Зараз ніч, на мою думку, минуло кілька днів з нашого зникнення. Ти пам'ятаєш?

—Лукас нас знайде. — сказав і знову знепритомнів.

Кейт:

Минуло п'ять днів. А я не знаю, що робити. Майя має лейкемію. І моя кров не підходить. Сказали, що може допомогти хіміотерапія, але від неї малечі тільки гірше. Потрібен донор кісткового мозку. І зробити це треба у найближчі два місяці. Інакше вона помре.

—Все буде добре. — тицьнувши мені в голову склянку з кавою, сказала Тіа.

Усі ці п'ять днів Тіана була зі мною. Вона навіть звільнила мене від роботи, до одужання доньки. Зказавши, що це витрати візьме на себе. Виставивши це компенсацією за зустріч із Метью. Може, в іншій ситуації я була б проти, але не зараз. Я не зможу допомогти доньці, якщо ніхто не допоможе. А сама Майа розумничка. Тримається молодцем. Як я її називаю, стійкий військовий. Вона посміхається на ці слова, особливо яскраво, коли їй роблять укол.

—Тіа, Дякую тобі. — сказала, відпивши кави і подивившись на мирно соплячу доньку.

Тіана за цей короткий час стала мені справжньою подругою, коли Каміла навіть не подзвонила. За її здоров'я я не хвилювалася, адже ми разом воєнку закінчували. Мої думки перебив телефон Вінчестер.

—Алло?