Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе, Лія Тан"

—     А тому, що... — Жартома відмахнулася Злата.

Нестор підхопив дівчину на руки, й подався з нею до килима з ложем, перед каміном. Вклавши її на нього, навис над нею, пильно заглядаючи в очі, пригрозив.

—     Пора мені дізнатися правду, моя мила. Якби ти тоді не втекла...

—     Ти був одружений. — Перебила його Злата, пильно дивилася кілька секунд в його очі, а тоді здавлено запитала. — Чи тебе б це не зупинило?

—     Частково, Злато. — Цілком серйозно відповів Нестор.

Така відповідь чоловіка, насторожила дівчину. Це свідчило про те, що йому було байдуже до дружини. Усвідомлення цього, пройняло тіло не приємними спазмами, та ще раз доводило, що сімейний стан, Нестора ані трохи не бентежив. Отже, з нею він може поступити так само. Тепер майбутнє відрядження чоловіка, турбувало ще більше.

—     Невже тоді б ти почав стосунки зі мною, не зважаючи на те, що одружений? — Напружено запитала.

—     Ні, Злато. — Попросивши тебе тоді, дочекатися мене, я мав намір віддячити тобі, за забруднену машину, й взяти номер телефону.

Від серця Златі трохи відлягло, але все ж запитала.

—     А номер телефона, навіщо?

—     Не знаю, ти чимось зачепила мене. — Зітхнув чоловік. — Я нічого не знав напевно, але одне, знав точно, — що хочу ще раз зустрітися з тобою, заглянути в ці безумно красиві очі. Я не міг знайти собі місця, коли вийшов, а твоєї машини не було. — Знову зітхнув. — Не знав, що думати. Я надто довго пробув у клініці, вирішив, що ти саме тому не дочекалася мене. — Примружившись, заглянув у її очі, знову запитав. — Я хочу дізнатися справжню причину, чому ти поїхала?!!

Злата пильно дивилася в очі Нестора. Не розуміла його наполегливості. Спокою не давало те, що він так моментально забув, що одружений.

—     Для чого тобі був мій номер телефона, Несторе? — Не могла ніяк заспокоїтися.

—     Не знаю, Злато, я тоді цього пояснити не міг. — Чесно зізнався хриплим голосом Романов. — Коли я заглянув у твої очі, мій світ перевернувся. Не знаю, що зі мною відбулося. Я надто сильно не хотів, щоб ти їхала. Я бачу осуд у твоїх очах. — Чоловік зітхнув. — Та не варто мене судити, мила. Тієї ночі я переосмислив своє життя. Можливо я не був ідеальним чоловіком, але якби я дізнався, що моя дружина потрапила в ДТП, я б за лічені хвилини був біля неї, а не через три з лишком години. Я не жаліюся, і не хочу, щоб шкодувала мене ти. — Чоловік відпустивши Злату, сів, й повернувшись до вогню обличчям, здавлено продовжив свою розповідь. — Я завжди вважав свою сім’ю ідеальною, а виявилося, я помилявся.

Нестор в загальному розповів Златі, свою історію з Діаною. Як марив дітьми, як лікував дружину від безпліддя, а вона бездушно робила аборти. І те, як з’ясувалося, що не всі, вагітності були від нього. Чоловік важко видихнув, й накинувши дров в камін, повернувся до Злати.

—     Я не хочу, щоб ти мене шкодувала, моя мила. В сім’ї немає винного, одного... — Вкотре важко видихнув. — В тому, що в моїй сім’ї все відбувалося саме так, винен тільки я. Сліпа довіра, ось в чому була моя провина.

—     То тепер ти прозрів? — Упереджено запитала Злата.

Нестор оглянувся через плече, в цьому різкому пронизливому погляді, дівчина бачила відчай. Не розуміла його. Опустила очі, й вирішила прямо сказати те, що її хвилювало, адже атмосфера ставала напруженою. Не мала бажання, псувати такий хороший вечір.

—     Несторе, я не хочу, щоб в нас з тобою, було щось схоже. — Кліпнула очима, здавлено попросивши. — Якщо вже так трапиться, що ти зустрінеш іншу жінку... — Замовкла, не могла про це говорити спокійно. Він не квапив її, тому трохи оговтавшись, додала. — Просто скажи мені про це, не варто розриватися між нею і мною. Правди все одно не приховаєш.

Роман повернувся обличчям до неї. Ніжно полонив в обіймах, пильно заглядаючи в очі.

—     Злато, сподіваюся нас більше не торкнеться зрада. — Чоловік рукою ніжно торкнувся її щоки. — Ми обоє знаємо, як це болить, коли тебе обманюють, а ти віриш і викладаєшся на повну. Я не хочу більше нікого зустрічати. Я уже знайшов те, що шукав. Не хочу зарікатися, але хочу прожити з тобою до останнього подиху.

Злата часто кліпала, від цих слів серце билося мов шалене. Тепер вірила йому.

—     Я теж хочу, Несторе. Пробач, за цей допит... — Опустила очі, та вирішила сказати правду. — Я злякалася, що можу опинитися на місці твоєї дружини.

Нестор хмикнув, міцніше притиснувши дівчину до себе.

—     Ти на її місці не будеш ніколи. — Надто серйозно запевнив чоловік. — І взагалі, я не хочу про це говорити. Не приємно. Та хочу сказати досить важливу річ, моя мила, все сталося, так, як мало бути. Звівши нас разом, доля дала нам обом шанс. Тепер я переконаний, ми обоє знаємо, чого хочемо. — Це було випробування, і ми його пройшли гідно. Я кохаю тебе, моя мила королево. Це я зрозумів, ще тоді, цієї фатальної ночі. — Ніжно торкнувся губ дівчини, коротким поцілунком. — Стосунки з тобою, я розпочав уже на завершальній стадії розлучення, так було б, навіть якби ти тоді, дочекалася мене. — Зітхнув. — Тільки я б не потратив стільки часу на твої пошуки. — Знову вимогливо заглянувши в очі Злати, повторив перше запитання. — То чому ти втекла?

Злата посміхнулася, ніжно торкнулася пальчиками його повних вуст, різко підняла повіки з довгими віями, й тихо промовила.

—     Я не бачила потреби чекати тебе. Все, що я могла зробити, я зробила. І якщо ти не забув, в цей день я застала свого нареченого з іншою... Мені було не до тебе. — Перевела подих, додавши. — Звичайно було шкода тебе. Хоча... — Посміхнулася, вирішила промовчати.

—     Що хоча? — Напружено допитувався Нестор.

Злата закусила нижню губу, й похитавши головою, з інтригою кинула.

—     Не скажу.

Вмить знову опинилася, злегка придавлена тілом Нестора.

—     Я слухаю, — суворо наказав він.

Серце знову гуло в грудях, від почуттів та трепету.

—     Мені тоді чомусь здалося, що ми більше не зустрінемося ніколи. Що це наша перша й остання зустріч. Погодься так буває. — Облизнула пересохлі губи, зізнавшись. — Насправді, я при усім, хотіла зустрічі з тобою. Ти снився мені, я часто згадувала той вечір, а вірніше цих пів години. Це стало моєю панацеєю від стресу, після зради Дениса.