Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Елітний район «Галки» потребував перепустки. У Платона її не було. Охоронець перед високими залізними воротами підозріло розглядав хлопця, не поспішаючи дзвонити Фреду Комашевському, щоб той дав дозвіл на вхід досередини. Це був чолов’яга з тих, хто, отримавши хоч якусь посаду, одразу ж корчить із себе великого начальника.

- Не дозволено пропускати в час прибирання, - звузив він очі. – Почекаєш, - демонстративно глянув на свій смарт-годинник на зап’ясті, - тридцять п’ять хвилин і тоді я зв’яжуся з твоїм другом.

- Це не мій друг, - вирішив схитрувати Платон. – Це наш клієнт, котрий замовив елітний корм для свого собаки! І якщо ви не впустите мене зараз, ця собача їжа зіпсується, і неустойку будете виплачувати ви, а не наша фірма. Я веду пряму трансляцію своєї доставки у вірт!

Платон продемонстрував настороженому охоронцеві свій смартфон, котрий і справді швидко й непомітно увімкнув, увійшовши в свою сторінку у Віртаграмі. Активована програма автоматично робила відео у всіх ракурсах в радіусі трьох метрів. Охоронець ступив крок назад, наче це могло його врятувати, оскільки стояв близько біля хлопця, а потім роздратовано буркнув:

- Так би й одразу сказав, що для собачки! – а потім, нарешті, повністю усвідомивши, що його показують у вірті, збадьорився, почепив на обличчя фальшиву посмішку й радісним голосом продовжив. – Ми собачок любимо! Домашні улюбленці – наші друзі й товариші! Проходь швидше, щоб корм не зіпсувався!

І коли Платон швидко переступив поріг огорожі й пройшов кілька кроків, гукнув йому в спину:

- Ти, цеє, хлопче, кинь мені посилання на відео. Я дружині покажу. Вона любить таке дивитися!

Платон кивнув.

- Обов’язково! Я вже зчитав ваші дані, мушу корм швидко віднести. А потім пришлю! – він полегшено видихнув, поспішаючи до знайомого будинку. Добре, що охоронець не став вимагати показати власне корм для собачки.

У Фреда справді був пес. Йоркширський тер’єр. Мале непорозуміння, а не собака. Але доброзичливий, милий і безневинний. З тих порід собак, на яку не так поглянеш – і вона вже здохла. Тер’єру замовляли спеціальне меню з елітних зоомагазинів, тому Платон недарма придумав таку легенду про корм.

Він забіг у під’їзд, піднявся ліфтом і натиснув кнопку дзвінка до Фредової квартири. Незабаром вічко відеокамери над дверима зарухалося: хтось розглядав Платона з того боку дверей.

Двері відчинилися і на порозі з’явився Фред власною персоною. Скуйовджений, у банному халаті і в капцях на босу ногу.

- Привіт, чого тобі? – недоброзичливо глипнув він на Платона, не поспішаючи впускати у свої апартаменти.

- Привіт, - кивнув Платон, - не впустиш? – він кивнув у бік коридора за спину Фреда. – Є серйозна розмова.

- Якщо ти про Ембері, - тихо й чомусь пошепки проговорив Фред, - то ми розбіглися! Немає про що говорити! – він озирнувся, всередині квартири чувся якийсь шум.

- Вона зникла, пропала, я її шукаю, - швидко почав говорити Платон, розуміючи, що Фред хоче закінчити розмову і поривається зачинити двері перед його носом. – Може, ти знаєш щось чи чув? Вона не зв’язувалася з тобою останнім часом?

- Я вже сказав, - просичав Фред, - ми розійшлися! Крапка! Нічого не знаю!

- Фреді, ти швидко? Я скучаю! – почувся жіночий голос із надр квартири.

- Зараз, зайчику, тут помилилися квартирою! Вже біжу! – прокричав Фред і продовжив уже тихим голосом до Платона. – Ваша Ембері – романтична дурепа! Я до неї цілий місяць залицявся, хотів у ліжко затягнути! Стільки грошей на неї витратив, а вона мені про якесь щире кохання торочила увесь час! Розбіглися ми, я сказав! Вже тижні два тому! І що зникла – не мої проблеми! Зрозумів?!

- Ну, ти й покидьок, - прошипів Платон. – Людина, може, в скруту потрапила, а тобі байдуже!

- Та я не здивуюся, якщо вона кудись вляпалася! Вона ж геть шалена! Кохання їй подавай! У пошукових системах вірту це слово на десятому місці! А на перших знаєш які? Гроші! Золото! Влада! Все можна купити! Все! Вона ж - романтична ідеалістка! І де такі ще беруться?

Очевидно, те, що Фред не зміг затягнути Ембері в ліжко, дуже ранило його самолюбство, саме це могло пояснити те, що він так гаряче накидався на неї зі звинуваченнями. А у Платона чомусь піднявся настрій. І він навіть передумав давати в рило цьому покидьку.

- Ну й сиди зі своїми грошима! – гаркнув він до Фреда, розвернувся і пішов до ліфта.

- Гордий дуже, так? – визвірився чомусь Фред, забувши про те, що поспішає до своєї чергової пасії. – Мабуть, сам на Ембері рота роззявляв і свої види мав?! Так от, і тобі обломиться, як і мені! Бо вона в свою роботу закохана, дурепа! Вона у своїй програмі «Кристал» день і ніч сиділа! Я ледве її у кав’ярню якусь чи в клуб витягував! «Ніколи, ніколи, вибач», - ось все, що я чув від неї! Та пішли ви всі!

Фред голосно захряснув вхідні двері, і Платон лишився один на майданчику біля ліфта.