Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лiрниковi думи" автора Степан Васильович Руданський. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 24
Перейти на сторінку:
враз з батьком син заплакав,

Помолився богу,

Поклонився батьку й неньці

І пішов в дорогу.

І Адаму ніби легше:

Він надію має,

Що достануть йому з раю,

Чого він бажає.

ХХV

А синок пішов Адамів,

Куди вели очі,

І приходить на край світу

Близько полуночі.

І злипалось ясне небо

З темною земльою,

А за небом спочивало

Сонце над водою.

І говорить він до сонця:

«Сонце, боже сонце!

Покажи ти мені, сонце,

До раю віконце!»

Показало йому, сонце

То віконце скраю,

І проліз синок Адамів,

І пішов до раю.

І приходить він до раю:

Брами під замками,

Коло брами херувими

З гострими мечами.

І говорить син Адамів:

«Ангели святії!

Поступіться, відімкніте

Брами віковіі.

І що-небудь з раю дайте:

Батько умирає!»

А їден із херувимів

Йому одвічає:

«Раді б ми, Адамів сину,

Брами відчинити.

Да ключі не в нас, а в бога -

Нічого чинити.

Їднаково для Адама:

А віддам, що маю!..» -

І дав прут, що бог Адама

Виганяв із раю.

XXVI

Повернувся син додому:

Вся сім'я встрічає,

А Адам посеред хати

Дух свій іспускає.

І кивнув на свого сина,

І став говорити,

Щоб йому із того прута

Обручі зробити.

І на троє прут розтяли,

Обручі зробили

І на голову Адаму

Міцно наложили.

І, говорять, перестало

Голову ломити.

Но даремне наш прапрадід

Думав вічне жити.

Надаремне й син таскався

В далеку дорогу:

Ще до рання Адам бідний

Віддав душу богу.

І зібрались його діти,

Правнуки і внуки,

І зробили домовину,

Підняли на руки.

І понесли, поховали,

В землю закопали,

І на першії могилі

Гірко заридали.

Заридали і могилу

Слізьми оросили.

І ті обручі з могили

Паростки пустили.

І з тих паростків потому,

Де Адам і Єва,

Стали кипарис, кедрина,

Й триблаженне древо. [5]

(19-22 серпня 1856 р.)

2. ВЕЛЕТНІ

І

Були люде - великани,

В півверстви шагали

І руками мало-мало

Неба не сягали.

Ніпочому для них були

Гори і долини;

Ліси гнулись під ногами,

Як тонкі билини.

І згордили сильні люде

Із своєї сили,

Загордили і гріхами

Бога прогнівили.

Рано богу не молились,

Посту не тримали,

Їли, пили і гуляли,

Свят не шанува.

Стали баби чарувати,

Дочок научати,

Батьки волю синам дали

Пити і гуляти.

І піднялись син на батька,

А дочка на неньку;

Брат з сестрою проводжали

Ніченьку темненьку.

Кров, як воду, проливали,

Різали, вбивали

І гріхами все тяжкими

Землю укривали.

ІІ

І збудили гріхи в небі

Господа святого,

І поглянув господь сильний

З неба високого.

І поглянув - і задумав

Цілий світ згубити,

Тілько Ной [6] зачав безгрішний

Господа молити:

«Не губи їх, сильний боже.

Може, обратяться:

Нехай тілько перед ними

Чуда появляться!»

І послухав господь Ноя:

Кару відкладає

І на небі ясне сонце

Кров'ю обливає.

І в полудень ясне небо

Страшно потемніло,

І, як шибка серед неба,

Сонце червоніло;

І стемніла земля ціла,

Стала, як могила,

І стадами меж хатами

Звірина бродила.

І говорить Ной правдивий:

«Кайтесь; сильні люде!

Сонце гасне, звірі бродять,-

Кінець світу буде!»

Но даремнеї грішні люде

Того не вважають:

П'ють, гуляють, розбивають,

Бога прогнівляють.

IІІ

І задумався бог сильний,

Став думу гадати,

Яку кару грішним людям

За гріхи їх дати.

І придумав на всім хлібі

Колос стеребити

І всіх грішних нечестивих

Голодом зморити.

Тогді жито і пшениця

Не такі бували:

Всю стеблину аж донизу

3ерна обливали.

І зійшов господь із неба,

Зшморгує колосся,

Аж, на щастя, в полі бути

Ною довелося.

Ухватив він каждий колос

На верху рукою

І говорить: «Ще раз, боже,

Молюсь пред тобою.

Ми не варті твого хліба,

Ми то добре знаєм,

Но, як схочеш, і без того

1 ... 7 8 9 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський"