Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Відповідаючи ж на питання про монолог Леона, який побічно порочить Наума, той торкнувся свого дитинства, мовляв, ще з юних років відчував непереборну тягу в прояві себе у творчості. Однак із відсутністю спрямування всього цього невичерпного потоку різноманітних ідей та зростаючому бажанні у самовираженні, у Наума поступово почала розвиватися непосидючість та запальний характер, що нерідко згодом призводили до всіляких скандалів за його безпосередньою участю. Усе це породжувало й розвивало в ньому вади, які він старанно намагався ховати впродовж багатьох років, коли раптом до нього прийшло розуміння того, що свою недосконалість потрібно прийняти, і висвітлити перед суспільством, а не намагатися не помічати чи виправдовувати і надалі, і тільки за таких умов усі свої вади вдасться назавжди викорінити. Ця думка підштовхнула його на написання скандального монологу, який був нічим іншим, як іронією над самим собою. Постановку цієї неординарної вистави він довірив акторові, творчий потенціал якого Наум відчував бажання реалізувати ще з першого споглядання його таланту.

До слова, говорячи про акторів, він не скупився на лестощі й безмірно хвалив усіх нас, наголошуючи на нашій значущій ролі в реалізації свого справжнього покликання – стати драматургом. Саме так – поки ми виступами прославлялися як актори, він мав наміри прославитися як сценарист і драматург, адже небажання вказувати авторство в афіші від самого початку мало на меті задум привласнити собі авторські права на всі поставлені вистави, а не якась там вигадана ідея рівності. Щоб додати правдивості своїм брехливим словам, він у формі цікавих деталей повідав про труднощі, що виникали, ідеї та нюанси поставлених спектаклів, які отримали свого часу загальне визнання у глядачів. Звідси нам стало зрозуміло, чому кожна вистава накладалася зобов'язанням прогону безпосередньо перед ним під приводом отримання схвалення.

Читати цю публікацію було огидно від присутньої в ній великої кількості брехні і лицемірства. Буквально кожне його слово було просякнуте вигадкою заради отримання необхідної реакції з боку суспільства, а саме він переслідував повагу і визнання себе впливовою фігурою в місті. І з часом суспільство дійсно стало прихильніше ставитися до Наума.

Наступного дня після публікації статті він з єхидною посмішкою на обличчі вже знову походжав театром. Його абсолютно не бентежили наші незадоволені обличчя і косі погляди в його бік, а також відсутність жодного ентузіазму на репетиціях – він показово вдавав, що все так, як і повинно бути, але водночас зовсім не підозрював про наш намір ближче до кінця дня викликати його на відверту розмову, щоб висловити своє колективне обурення щодо його брехні. Однак самі при цьому не здогадувалися, що і для нас уже були наготовлені малоприємні звістки.

Він попросив нашу трупу залишитися на сцені після кінця репетиції, куди за мить його секретар скликав і решту акторів. Не розуміючи, що відбувається, ми тісно стовпилися на сцені, перешіптуючись між собою. Наум підвівся з місця і почав свою промову, зневажливо заявивши, що відтепер підвищує оклад удвічі за виступ в авторській виставі, і втричі за сам сценарій. Оклад за класичний твір, поставлений на сцені, залишився без змін. Цим, здавалося б, великодушним жестом він дав знати, що авторство всіх наступних спектаклів він і надалі присвоюватиме собі, і підготував відповідні папери на підпис. Усіх незгодних із новим станом справ він готовий був звільнити вже сьогодні, прекрасно розуміючи, що за стільки часу існування "Калейдоскопа" решта театрів у місті, не витримавши конкуренції, відразу закрилися. Лише "Мельпомена" продовжувала існувати, але не з колишньою продуктивністю, а саме як місце для віддушини для своїх акторів-засновників, які не перейшли свого часу разом з усіма в "Калейдоскоп".

Уже вкотре Науму все сходило з рук завдяки грошам. Надалі саме завдяки цій підлій хитрощі ми дозволимо йому здобути репутацію видатного драматурга і заслуженого театрального діяча, фактично відбіливши його репутацію і дарувавши повагу з боку суспільства, незважаючи на його кепський характер.

Того дня ми покірно прийняли його умови, бо були практично в безальтернативному становищі. Особисто мені нікуди було йти – я вважав, що наявний диплом аж ніяк не підтверджує мої практичні вміння, а мій юний вік свідчить лише про відсутність будь-якого досвіду роботи в інших сферах, крім театральної.

Єдиним з усіх акторів висловив свою незгоду Леон. Його слова, нехай і виражалися особливою різкістю, проте водночас були досить ґрунтовними, і багато акторів про себе стали розуміти, що пішли на угоду з совістю. Наум мовчки й терпляче слухав його тираду, і ніяк не коментував його слів, проте навіть зі сцени мені добре було видно, як він червонів від злості.

Одразу після цього Леон звільнив свою гримерну кімнату і назавжди пішов з "Калейдоскопа".

Я продовжив бачитися з ним і далі. Він благополучно повернувся в "Мельпомену", де продовжив ставити драматичні монологи, тим самим частково відродивши колишню популярність свого рідного театру, однак вирощена ним же самим конкуренція в особі "Калейдоскопа" значною мірою ускладнювала цей процес. Ще я дуже здивувався, дізнавшись, що Леон знову став навідуватися до місцевої бібліотеки, хоча стелажі з художньою літературою давно вже не поповнювалися новими, незнайомими йому книжками.

Зізнатися, мені було дуже ніяково, коли ми зустрілися в читацькій залі, адже я прийшов сюди по пізнання, які надалі допомогли б мені в написанні гідних сценаріїв. Леон це чудово розумів, і не засуджував мене за мій вибір, лише побажав бути завбачливим, не боятися ризикувати, і не боятися виникнення пов'язаних із ризиком помилок, а вони обов'язково виникатимуть на моєму творчому шляху не один раз.