Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Покоївка, Jo Peters 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покоївка" автора Jo Peters. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:

— Не розумію в чому полягає проблема.

— По-перше, він усе вирішив сам, абсолютно проігнорувавши моє небажання зустрічі, а по-друге, я не хочу слухати його виправдання і прохання нічого не говорити Вікторії!

Ліза поклала руки мені на плечі, бажаючи заспокоїти палаючі емоції.

— Надю, подивись на цього з іншого боку. Раптом це не те, про що ти подумала.

— А що ще це може бути?! — продовжувала наполягати на своєму я.

Подруга знизала плечима. Як завжди, вона проявляла неабияку врівноваженість і мудрість. Варто визнати, що я ніколи не бачила цю дівчину в розбурханих почуттях, і це змушувало мене по-справжньому захоплюватися нею.

— Просто вислухай його, а вже тоді злись скільки хочеш. У будь-якому разі, життя вже не раз доводило, що все може бути абсолютно не так, як здається на перший погляд.

Я задумалась і прийшла до висновку, що, напевно, Ліза все ж мала рацію. До того ж, у разі чого я завжди встигну виставити його за двері.

— Гаразд…

Я відчувала, як помаленьку заспокоююсь, коли несподівано мені спало на думку одне тривожне питання, яке я одразу ж поспішила задати Лізі:

— А звідки він знає, де я живу?

— Ти ж давала йому свій паспорт, коли влаштовувалася на роботу? — я кивнула у відповідь, тож подруга продовжила: — Очевидно, саме звідти він і дізнався твою адресу.

Один раз поглянув і запам’ятав? Сумніваюся. Більш імовірно, що така впливова людина скористалася якимось зв’язками задля отримання даної інформації.

— Я краще вже піду, щоб не заважати вам. Бажаю удачі!

І Ліза так швидко залишила мою квартиру, що я навіть не встигла хоч щось їй заперечити. Насправді, її дійсно можна було зрозуміти, оскільки нікому б не хотілося ставати свідком скандальних розбірок, а в ситуації подруги все ускладнювалося ще й фактом, що моїм опонентом був брат її нареченого.

Помивши чашки, з яких ми пили чай, я почала чекати на Владислава. Прокручуючи в голові різні можливі сценарії нашої розмови, я й не помітила, як пролетів час, аж доки у двері не постукали. Ну от і настала мить розставити всі крапки над «і».

— У тебе лише хвилина, щоб сказати все, що хочеш, — суворо сказала я, непомітно для себе перейшовши на «ти», впускаючи Влада досередини. 

Мої сусіди були надзвичайно допитливими людьми з язиками без кісток, тож влаштовувати діалог у загальному коридорі було просто жахливою ідеєю. Краще вже розібратися з усім за зачиненими дверима.

Владислав з допитливістю оглянув доволі просту вітальну з мінімальною кількістю необхідних меблів, які помітно потребували оновлення, оскільки служили вже далеко не перший рік, а тоді подивився мені прямо в очі та сказав:

— Вибач, що використав тебе…

— Використав? — здивовано перебила його я, не розуміючи, про що він узагалі говорить.

— Так, — підтвердив він, зберігаючи холоднокровність. На відміну від мене, чоловік не відчував дискомфорту від цієї розмови або ж гарно приховував істині емоції. — У нас з Вікою зараз доволі складний період у стосункам, тому я хотів перевірити, чи все ще люблю її, використавши тебе з цією метою.

Владислав говорив так переконливо, що я просто не могла не повірити йому. Його слова не звучали як завчений текст для виправдання, а, судячи з усього, і справді йшли від душі.

— І який же результат цього експерименту? — не змогла не запитати я.

— Так, я все ще люблю Віку. Тому не бачу жодних причин для твого звільнення.

Я важко опустилася на диван і запустила пальці у волосся, намагаючись якось переварити отриману інформацію та усвідомити, що робити далі.

Якими б не були причини Владислава, він учинив справді по-свинськи. Очевидно, він був далеко не найкращою людиною, проте ідеальних роботодавців насправді просто неможливо знайти, а тепер я хоча б могла бути впевнена, що більше подібного не повториться, тому зі звільненням дійсно не варто було поспішати.

Але в мене залишалося ще одне важливе запитання, яке потрібно було з’ясувати:

— А як же Анна? Вона ж усе розповість Вікторії.

Владислав добродушно всміхнувся, так що одразу стало ясно, що про дружину свого брата він уже потурбувався.

— Не переймайся через це. Я поговорив з нею та домігся того, щоб вона тримала рот на замку. То що, ти продовжуватимеш працювати в нас?

Тепер, коли все стало на свої місця, я змогла хоч трохи розслабитися та видихнути з полегшенням. Відповідь здавалася очевидною:

— Так. Але я все-таки прийняти не можу тисячу євро від тебе.

Владислав похитав головою.

— Хай це буде моральною компенсацією для тебе. Тобі ж це було особливо важко через чоловіка, чи не так?

— Чоловіка? — наморщила чоло я.

— Ти на співбесіді вказувала, що одразу після університету вийшла заміж. До того ж, я бачив помітку про шлюб у твоєму паспорті.

Я кивнула, не перестаючи подумки сварити себе за те, що так сильно намагалася абстрагуватися від думок про Антона, що навіть не зателефонувала йому з приводу розлучення. Треба буде якнайшвидше зробити це та нарешті покінчити з цією справою раз і назавжди.

— До речі, де він перебуває у такий пізній час? — поцікавився Владислав, озираючись довкола, неначе очікуючи, що Антон от-от вийде з кухні та приєднається до нас.

Розповідати йому свої особисті проблеми я точно не збиралася, тому швидко придумала якомога правдоподібнішу брехню, якою б можна було пояснити відчутність чоловіка в такий пізній час.

— Він затримався на роботі, але казав, що скоро буде вдома. А зараз мені час готувати вечерю, — я підвелася та попрямувала до дверей, більш ніж очевидно демонструючи, що гостю вже час іти. — До завтра, Владиславе!

— До завтра, Надю!

Я зачинила за ним двері й втомлено притулилася до них чолом. Цей день був дуже виснажливим, але я навіть не здогадувалася, що готує мені наступний.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 7 8 9 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка, Jo Peters», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка, Jo Peters"