Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Денис

- Привіт Адель. Я думав ти не прийдеш після нашої зустрічі. 

- В мене не було іншого виходу. І звертайся до мене Ліна. Ненавиджу, коли перекручують моє ім'я.

Дівчина схрестила руки на грудях, бачу, що вона невдоволена нашою зустріччю.

- Тоді відразу до головного. - Рухом пропоную сісти поруч. - В мене для тебе є вигідна пропозиція!

- Серйозно? Яка ж? - З неприхованою відразою промовляє до мене. Невже я такий гидкий для неї? 

- Повір, мені також не до вподоби ця ідея зі шлюбом, але я не в тому становищі, щоб щось вирішувати. Тож пропоную оголосити перемир'я і почати грати в одній команді. Одружимось, скажімо на два роки, потім розлучимось. Для батьків ми подружжя, для один одного - ділові партнери. У кожного своє життя, в стосунки ніхто не лізе один до одного, але всі знають що ми разом, тому публічно не з'являємось з кимось іншим, щоб не було проблем. Просто граємо роль ідеального подружжя.

- Все так просто? Ти хочеш сказати, що не будеш заважати мені жити як хочу? Я можу робити все, що мені захочеться?

- Можеш робити, що тобі заманеться, головне притримуватись домовленостей. Тим паче мені не цікаво як ти живеш, я занадто люблю своє життя і те що в ньому відбувається. Тож займатись ще й твоїми не входить в мої плани. Ми дорослі люди і можемо вирішувати проблеми розумно.

- І в нас не буде інтимних відносин! - Різко відрізає.

- Ха-ха-ха. - Регочу від її заяви, смішна вона звичайно. - Дівчинко, сірі мишки не в моєму смаку. В мене є кохана. - Можеш навіть не сподіватись, в моїх штанях немає жодної реакції на твою персону, це смішно. - Ухмиляючить, хапаю її за щоку, щоб подратувати. Від чого вона кривиться і здригається, наче її струмом вдарило.

- Не чіпай мене. - Дівчина підривається з-за столу.

- Ти чого така перелякана? - Не зрозумів такої реакції. - Я наче нічого не зробив.

- Не твоє діло, в кожного своє життя, не забувай. 

- То ти згодна? - Не приховуючи посмішки питаю. 

- Так. Мене це влаштовує. 

Фух. Полегшення. Я знав, що вона погодиться.

Все вийшло на багато легше, ніж я собі уявляв, схоже в неї також є плани на цей шлюб. То вже її справа, головне,  щоб вона не порушивала моїх.

Відволікаюсь на дзвінок, на екрані висвічується <<Влад>>

- Чого тобі, нероба? 

- Ти ще поговори мені, сам нероба. - Чую сміх Влада в телефоні. - Як там твоя наречена, познайомились? Вродлива? Гаряча? Чи страшна як ти? - Роздається регіт. 

- Ой не смішно! Я на багато гарніший за тебе, як би в мене не було дівчини, ти б до мене точно чіплявся.

- Ден іди в дупу! Зіпсував мені апетит. То що? Як вона тобі?

- Та звичайна простачка, нічого особливого. Трохи навіжена, та то дрібниці.

Насправді вона не така вже й проста. Брюнетка, з великими яскраво-блакитними очима, чітко-окресленні пухкі губи, загострене підборіддя, середнього зросту, груди десь другого розміру, виражені стегна, при цьому досить струнка, справляє враження дуже ніжної дівчини, не дивлячись на вибуховий характер. Можливо я б навіть назвав її  симпатичною.

- Ти ще тут? - Я вже забув, що розмовляв із Владом 

- Так, задумався.

- А Міла вже в курсі? 

- Ох. Так. Вона не в захваті, але я не можу відмовитись, батько лютує. Сподіваюсь, згодом щось зміниться.