Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      - Лінзи, - припустив Павло. – Схоже, мій тато не був аж занадто вірним матусі.

      - Нісенітниця, - відрізав незнайомець із обличчям Павла. – Я набагато старший за тебе. Але ми дійсно можемо бути родичами. Генетика - дуже дивна штука.

      - А наскільки ти старший за мене? Ти мені - наче близнюк.

      - Тобі навряд є тисяча років, - відрізав світловолосий гість.

      - Вам не може бути аж скільки! – Зойкнула Фані.

      - Підловила! Павле, ти ж Павло? Запевняю, якщо я і є твоїм родичем, то дуже, надзвичайно давнім, вірніше дальнім. А тепер, давайте обговоримо вашу таємничу мертву білявку. Я перепрошую, за такий жахливий збіг, - він вклонився Фані. Павло схопив наречену за руку, ніби кажучи, що цю білявку мертвою ще довго не побачать.

     У двері постукали. Всі смикнулися, а пан Кестрел показав знак, щоб всі поводилися тихо і запитав:

      - Хто там?

      - Доставка від ресторану «Смакотища».

       Пан Кестрел запитально підняв брови. Фані та Павло кивнули. Самообраний голова цієї кімнати відчинив двері, заплатив кур’єру, забрав фіскальний чек та пакунки.

       - О, це ж ми замовили, - сказав Павло, допомагаючи пану Кестрелу поставити їжу на стіл. – Готівкою візьмете?

      - Не хвилюйтеся, я це включу у загальний рахунок, - посміхаючись сказав запрошений гість. – Мені потрібні документально підтверджені витрати.

     - А бухгалтер Вам не потрібен? – Запитала Феофанія. Павло смикнувся, а дівчина додала, - щоправда, я можу працювати лише віддалено.

     - Наразі весь мій штат укомплектовано, - посміхнувся пан Кестрел, - але якщо комусь з вас потрібна нова робота, я це можу влаштувати. І будь ласка, називай мене на «ти», я не настільки старий.

    - О, - сказала дівчина та зняла кришку з останньої коробки.

    На столі стояли: деруни, курячі та свинячі відбивні, грецький салат та салат з молодої капусти, печена картопля під сиром, варена спаржева квасоля, смажений короп, смажені кабачки, ребра з медом, три пляшки мінеральної води, млинці з м’ясом, млинці з вишнями, порізаний буханець хліба, курка гриль у фользі та три види ковбасок.

      Пан Кестрел оглядав все це з таким виглядом, ніби от-от знепритомніє.  Пані Купер була шокована не менше.

      - Ми не знали, що прийдеш лише ти, - спробував виправдатися Павло. – А солянку не замовили, бо тепла вона - не смачна.

      - І все це можна віднести до представницьких витрат та без сплати ПДФО та військового збору, - додала Фані.

     - Ну, мені наче однаково, головне, аби ви не луснули, - сказав гість, повільно приходячи до тями, - бо холодильника я тут не бачу.

     - Фані забере залишки до себе, - постановила старенька Квітка.

     - То, чому Ви, пані Купер, вирішили звернутися до мене? Ви ж ніби всі свої справи любили вирішувати власними силами? – Запитав пан Кестрел, коли дожував ніжку курки гриль, жменьку спаржевої квасолі, реберце з медом, частину грецького салату, частину смаженого коропу та свою долю печеної картоплі із сиром. Хліб все ще залишався на його пластиковій таці.

      - Нам не потрібні детективи, нам потрібна певна інформація, - відповіла старенька Квітка та з огидою виплюнула собі в пластикову тацю кісточку від вишні. – Яка неповага до клієнтів! Як можна було до млинців покласти вишні із кісточкою?

    - Якого штибу інформація? – Запитав таємничий гість та взяв собі одну з незлічених ковбасок та трохи капустяного салату.

      - Нехай Павло із Феофанією спочатку розкажуть свою версію подій, бо я могла про щось забути. Я, на жаль, не стаю молодшою.

      - Як і всі ми, - зітхнув пан Кестрел. – Хоча, наш вік у паспорті не завжди відповідає нашому духовному вікові.

     - Ви мене прекрасно розумієте, - кивнула тітонька Квітка.

     Після розповіді майбутніх молодят, пан Кестрел галантно мовив, звертаючись до пані Купер:

     - Ваша пам'ять у доброму стані, - а тоді додав, вже не так галантно, - хіба що ці двоє не помічають нічого окрім один одного. Втім, мене цікавить, що було у небіжчиці у сумочці.

     - Ось, - Фані протягнула йому список на папері. Пан Кестрел читав і схвально кивав головою.

     - Мене тут зацікавили дві обставини. Цікаво, чи вони так само зацікавили Павла, якщо ми аж такі «близнюки». Ну, окрім тієї обставини, чи цей ваш фіолетовий ламброджині належить їй, чи у неї лише такий брелок.

     - Мені здається, - обережно припустив недосвідчений Павло, бо досвіду у нього дійсно було значно менше, ніж у його «близнюка», - що вона збиралася на побачення, але я тут не певний чи з давнім знайомим, чи з абсолютно новим. – Пан Кестрел схвально кивнув. – І ще, чому вона поклала водійські права у сумочку, а не залишила у машині, як багато хто з водіїв це робить.

     - Знаєш, - сказав пан Кестрел та подивився на Павла з якимсь забобонним острахом, - ти ніби мої думки озвучив. То яка інформація вам потрібна?