Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

   Він любив дивитись на свої руки. Вони, та ще його пронизливі очі, було єдиним, що зовні відрізняло його від цього безликого натовпу, яким він був змушений правити. Про внутрішні відмінності нема чого й говорити, то взагалі незрівнянні речі.

   Він мріяв побувати в Канзанополісі - світі, з якого одного разу прибув його батько. Канзанополіс – місце, де всі були величні та сильні. Можливо, саме там його життя було б більш яскравим і суттєвим, а не лише існуванням. Але мрія назавжди залишилася нездійсненною. На жаль, він народився тут, в Айронвуді, де змушений бути королем людей, що нагадують безглуздих ляльок. І все, чим займаються ці ляльки – це споживають продукти його сили та енергії. Іноді йому здавалося, що вони випивають його зсередини. І незабаром буде видно порожнє денце. Він ненавидів усіх цих людей.

    Звичайно, вони - його народ. Він годував їх, одягав, захищав, коли з'являлися тварюки з інших світів, але він був байдужий до них, втім, як і вони до нього, попри всі його добрі діяння. А деякі з них навіть відверто недолюблювали короля, втім, йому байдуже до їхніх почуттів. Просто вони не могли вижити без нього, а він без них не міг би бути королем. Без свого народу, він був би лише одинокий величний чоловік. По суті, він і так був абсолютно самотньою людиною, але легше переживати самотність серед поклонів та пошани цих людей, ніж серед порожнечі своїх кімнат.

    У короля звичайно були родичі: двоюрідна тітка, дядько і кілька безмозких кузин і кузенів. Усі вони – вцілілі після аварії корабля родичі по лінії матері. Мати короля була чудовою жінкою, наскільки він міг пам'ятати, але практично вся її рідня була, напевно, ще сірішою масою, ніж прості люди, що живуть в селах за Великими Садами. І їх спілкування він намагався уникати. Усі, кого він любив давно загинули, миттєво й одразу. Він, напевно, і сам тоді загинув, тому взагалі намагався уникати всіх людей, які його оточували.

    Іноді він спілкувався зі своїми ровесниками вельможами та звичайно ж, з дамами, адже всі звані вечори та банкети король неодмінно мав відвідувати. Спілкувався він і з ремісниками Великих Садів, але загалом всі ці розмови були абсолютно порожніми. Втім, він не мав думок і переживань, якими хотілося б з кимось ділитися. Він працював, виконуючи свою місію правителя. У всьому Айронвуді була лише одна людина, якій він міг довірити хоч якісь свої задуми – це його права рука Епс Фендерсон. Колись він був найкращим другом батька. Епс чудово допомагав королю у справах і справді ставився до нього як до сина. І для короля, Епс був одним із небагатьох близьких людей. Але якою б великою не була ця значущість, Фендерсон не зміг би замінити королю всіх рідних, яких він втратив, хоч би як той намагався.

    Король, заглиблений у свої думки, дивився як парком прогулюються місцеві мешканці. Він поселив у Великих Садах ту малу жменьку людей, котрі були хоч на щось здатні. В більшості, вони займалися яким-небудь ремеслом: обробляли метали та дорогоцінні камені, деревину та мармур, шили, створювали предмети побуту. Інша частина його народу взагалі казна, чим займалася. Король давно вже переконався, що вони абсолютно ні на що не придатні.

    Хтось міг би сказати, що йому легко вважати свій народ нікчемним, адже сам він може створити все, що завгодно, лише силою своїх думок і ледве помітним помахом руки. Начебто так просто бути величним, коли це не твоя заслуга, а дар природи, з яким ти народився. Але він не завжди користувався своїми силами. Король багато робив руками у буквальному значенні цих слів: полював на диких тварин за допомогою списа, вправно метав сокиру, створював вітражі, писав картини. Він навчився всього цього, прагнув робити все якнайкраще. Йому подобалося робити щось без застосування своїх сил. Як зайвий доказ того, що кожен з його людей міг би чогось досягти без дарів природи, доклади вони хоч дещицю зусиль і старань.

    Всі його думки завжди були про одне й те саме. Чому він тут? І коли з'явиться хоч щось, що зацікавило б його чи надихнуло? Чи все його життя так і пройде у створенні картоплі та хліба для цих володарів голодних ротів, які постійно відпочивають? Йому навіть не було про що малювати ескізи для вітражів, які він любив робити найбільше. Все, що йому подобалося і все, що його хвилювало, красувалося вже на всіх вікнах палацу. Тому часом він просто перебирав у руках різнобарвне скло, розмірковуючи про те, що він міг би створити, як би мав справжнє натхнення...

    Гучний рев перервав звичні думки короля. Сирена. Невже знову? Не світ, а прохідний двір! Цього року це вже втретє. Чого вони всі лізуть з усіх світів, щоб вбивати жителів Айронвуда? Король підвівся з крісла і вийшов на терасу. Звідси відкривався чудовий краєвид на все село. Він бачив, як місцеві жителі, вже у звичній для них манері, розбігалися по хатах, зачиняючи на засуви двері та вікна, кидаючи на ходу всі свої справи. Яка нудьга. Він сперся на різьблений поручень балкона і вдивився в далечінь. Хто ж буде цього разу? Знов нічого цікавого, якась чергова тупа і безглузда істота. Хоча, іноді вони все-таки встигають завдати шкоди.

   А одного разу в їхній світ потрапила істота, що вдалині нагадувала людину. Навколо її рук сяяло синє світло. Король знав, що Канзанополіс зруйнований і цього світу більше не існує, але в душі все одно зажевріла надія. Може, хтось вижив, і король більше не буде єдиним володарем магічних сил в Айронвуді. Але зблизька, виявилося, що це все одно істота з інтелектом тварини.

  Нарешті, через пів години монотонного очікування і нудних спогадів про тварюк, що прибували раніше, він побачив дівчину. Вона йшла просто повз спорожніле село. Король втомлено зітхнув. Він створив сигналізацію тринадцять років тому, всі знають правила, але періодично знаходиться одна нікчема, яка не встигає сховатися. Зазвичай, саме вони стають єдиними жертвами прибульців. Його погляд ковзнув по її одягу – дивний чоловічий костюм яскравого блакитного кольору. Швачка з палацу часто пропонує нові ідеї покрою одягу для мешканців села, але вони зазвичай не підтримуються. Не дивно, що саме ця дівчина, яка зважилася на такі експерименти у зовнішньому вигляді, продовжує і зараз поводитись нерозумно.