Читати книгу - "Світ де мешкають казки , Аркадія моя "

Присутні на тому вечорі прощались з хлопцями дуже люб’язно, такої доброти від незнайомців Саша ще раніше не знав. По дорозі до квартири хлопці не промовили ні слова один одному, Дивак був занадто сумний для розмов, натомість Сашка тільки і думав про те як гарно він провів вечір і мріяв повернутися туди ще хоча б один раз. Ще одна нова кімната за останні два дні. Хлопець був занадто втомленим щоб огледіти її і одразу ж вклавшись і ліжко заснув, передчуваючи те, яким гарним може бути його завтрашній день.

 

                                                                            ****

Як би існував список тих, хто ніколи не зможе стати злодієм, сонце було б на першому місці. Пробираючись крізь штори до оселі, воно було одразу ж викрите. В мить, коли перші проміні впали на обличчя Саші, він розплющив їх. Дивне відчуття пронизало його розум. Він бачив якийсь прекрасний та водночас моторошний сон. Єдине, що він пам’ятав,  що потрапив до якогось незнайомого міста, далеко від дому.

О ні, це був не сон. Озирнувшись навкруги, він збагнув, що знаходиться в кімнаті в якій раніше ніколи не був.

Шепс- викрикнув хлопчик. І одразу почув якийсь рух на підлозі.

Ліжко було замале, щоб на ньому могли спати двоє, але пес швидко зорієнтувався і заліз поверх Сашка.

Шепс! Сміявся малий.

Пес облизував його обличчя і велів хвостом. Це, як завжди, змусило хлопця забути про всі свої неприємності і тривоги. Гра закінчилась тоді, коли на полиці, над столом, він помітив тарілку з чимсь гарним. «Будь ця тарілка на позицію нижче, від неї б вже нічого не залишилося» подумав хлопчик. Скориставшись стільцем Саша дібрався до полиці, на тарілці були млинці з медом і сметаною.

Яка смакота! Шепс, то напевно це все для нас. Хочеш один?

Хлопці прийнялись за знищення вмісту тарілки і через кілька хвилин місія була виконана. А що тепер? Озирнувшись навкруги, Саша бачив світлу, приємну, маленьку і зовсім пусту кімнату. Здавалося, що в усьому світі не залишилось нікого окрім них, від того цікавість дізнатися що там, за дверима, переповнювала. Він знав точно, що десь там, мав би бути Дивак, та  через те, рішучість відчинити двері ставала все меншою. Юний герой розумів, що Дивак це добре сотворіння,  але його відношення до хлопців було досить стриманим і дещо суворим. Саша почував себе тяжкою ношею, яка впала на плечі Дивака, в той час коли він зовсім цього не хотів. Заради справедливості, можна було б помітити, що і Саша, і Шепс цього бажали не більше. «Але б можна було б вже прийняти ситуацію», щойно ця думка промайнула в голові у хлопчика, як він почув, що хтось встромив ключ у вхідні двері. Він відставив тарілку на стіл і накрився ковдрою вдаючи вигляд, що щойно прокинувся. Не пройшло хвилин, як двері в Сашкову кімнату відчинилися. Це був Дивак

Бачу ви вже поснідали?

Не зрозуміле почуття сорому і провини проникло в Сашкове тіло. Через сувору інтонацію Дивака, він вже не був таким впевненим, що млинці були саме для них.

Дякую. Промовив хлопчик у відповідь, але в його голосі була образа, яку не помітити було майже не можливо, та Дивак, як завжди, зробив вигляд ніби нічого не звичного не відбувається. Нам час іти. Тобі потрібно привести до ладу свій гардероб. Хто знає як на довго ми тут застрягли…?

 

                                                                          ****

Магазин Олівера Каца був не так далеко від дому де поселилися мандрівники. Саша був радий, що не так багато з тутешніх мешканців побачать його в піжамі, водночас, йому хотілось би щоб їх шлях був більш довгим. Майбутнього генерала захоплювала архітектура цього простору і подобалося спостерігати за людьми, які відносилися один до одного як до членів родини, хоча місто не здавалося маленьким. Вздовж вулиці, по якій проходили хлопці, було безліч кафе з терасами. На годиннику було не більше десятої ранку, а вільних місць, на цих терасах, залишалося не так багато. Здавалося життя тут було до вподоби всім, і Сашко з Шепсом не були виключенням.

Вже на порозі магазина їх зустріла продавщиця. Її усмішка, здавалося, здатна розтоплювати лід. Ще одне не знайоме місце, одразу ж стало ніби справжнім домом для Саші. Це був перший раз в його житті, коли він прийшов купляти речі без мами. Раніше йому не доводилося приймати такі складні рішення самостійно. Відчуваючи відповідальність за свій майбутній вибір, він хотів би переглянути всі речі, які знаходилися там. Хлопчик так захопився, що зовсім не помітив ще одного відвідувача магазину. Це був чоловік похилого віку, він був захований за велетенською газетою і не проявляв ніяких ознак життя, аж доки не заговорив:

Якщо не знаєш що обрати, обирай сіру. Моя дружина навчила мене носити верхній одяг під колір очей. Здається це завжди вдалий вибір.

Чоловік підвівся з свого місця і не поспішаючи підійшов ближче, прихопивши з собою одну із футболок.

Ось. Цю. Поглянь но..

Футболка була більш ніж звичайною, але в той момент Сашкові здавалося, що це краща річ із всіх які він колись бачив.

Так я б хотів би це приміряти. І погляд його впав на Дивака, ніби чекаючи схвалення.

Дивак кивнув у відповідь, і в цей момент, на його обличчі ,з’явилася, чи не перша з моменту їх зустрічі, посмішка. Від того ентузіазму в Сашка ставало ще більше. «Яка вдала буде покупка» думав він, тим самим підтверджуючи, що вже прийняв рішення. Вийдучи з примірочної його зустріли чотири усміхнені обличчя, і одне з цих обличь було обличчям Олівера Каца. Той старий чолов’яга і був власником цього магазину і в своєму рукаві він мав одного туза:

Були як в тебе його очі.. почав він свою пісню -

І зачіска ніби твоя

Він жив з добром в своєму серці

А я б хотів би знать ім’я

Ім’я  мого нового друга