Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Грушевському поталанило з науковим керівником. Володимир Антонович був одним з головних представників українського національного руху другої половини XIX сторіччя. Не дивлячись на численні тактичні компроміси, основний напрям суспільної діяльності Володимира Антоновича був завжди послідовним, адекватним і патріотичним.

Наступним важливим етапом у житті Михайла повинен був стати магістерський іспит, без успішного складання якого мрія про кафедру української історії залишилася б тільки мрією. Це були найважчі зі всіх студентських років Грушевського. У 1893 році він склав магістерський іспит, а в травні 1894 року захистив дисертацію на ступінь магістра. Цього року «рескриптом цесаря» у Львівському університеті була заснована кафедра «Всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи». Михайло Сергійович був засмучений тим фактом, що змінили первинний план заснування кафедри української історії, і це йшло врозріз з його планами. Ця зміна була мотивована тим, що українська історія нібито не може вважатися конкретною наукою…

* * *

Під час своєї викладацької діяльності Михайло Грушевський проявив себе як блискучий педагог. Він умів заохочувати молодь до роботи, давав поради у важких питаннях, підтримував своїх учнів. Гурток слухачів Грушевського був спочатку невеликим, але з року в рік число їх росло, і через двадцять років професор навчив більше сотні учнів, які допомагали йому в науковій роботі.

Насиченим було й особисте життя Михайла Грушевського. 1896 рік став для нього роком створення власного родинного гнізда. У травні Грушевський одружився на перекладачці і педагогові Марії Вояківській – дочці священика. Свій шлюб молодята зареєстрували в церкві Св. апостолів Петра і Павла.

21 червня 1900 року народилася єдина улюблена дитина Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни – Катерина, Кулюся, як її з теплотою називали батьки і родичі.

Після народження дочки Михайло Сергійович прагнув створити якнайкращі умови для розвитку дитини. Тому в 1901 році він купив землю на Софіївці (тепер це верхня частина вул. І. Франка). Коштів вистачило і на спорудження будинку, адже саме тоді професори входили до числа заможних людей Львова. Нині в цій будівлі діє музей М. С. Грушевського.

Тим часом наукова діяльність видатного історика розширювалася: все літо 1903 року Михайло Сергійович присвятив публічним курсам у Львові, на яких слухачами були представники української молоді. Грушевський був одним із засновників львівського «Академічного будинку».

У 1908 році Грушевські купили садибу на Паньківській вулиці в Києві і почали будівництво великого прибуткового дому на шість поверхів. У мансарді цієї будівлі влаштувалася майстерня самобутнього художника Василя Кричевського.

Саме він прикрасив фамільний будинок Грушевських і приміщення історичної секції на Володимирській, 35.

Окрім цього, Михайло Сергійович значну увагу приділяв рідній галицькій школі. У 1908 році за його ініціативою у Львові створюється організація українського учительства середніх шкіл «Вчительська громада». Грушевський стає першим її головою і редактором її журналу «Наша школа». У 1910 році з’являється «Українська шкільна спілка», що ставила за мету розвиток української приватної середньої освіти. І знову професор Грушевський стає першим головою нової організації.

Якщо підсумувати діяльність М. С. Грушевського до 1914 року, можна нескінченно дивуватися з її широкої багатогранності. Українці вважали його символом всеукраїнського єднання і дійсним очільником українства. Навіть його опоненти не могли закрити очі на авторитет Грушевського. Наприклад, ідеологічний супротивник Дмитро Дорошенко говорив, що Михайло Сергійович – це голова українського національного руху в Російській імперії, а «його слово було для нас в ті часи законом».

* * *

Літом 1914 року почалася Перша світова війна. У цей час Грушевський відпочивав на Гуцульщині, в селі Криворівні, де він побудував собі невеликий будинок над Черемошем і виїжджав туди кожне літо.

Михайло Сергійович мав намір переїхати до Києва, оскільки цього хотіли багато представників українського руху, зокрема, «Товариство українських поступовців». Але воєнні події розвивалися так швидко, що не було ніякої можливості перетнути російський кордон. Не в змозі виїхати ні до Києва, ні повернутися до Львова, Грушевський виїхав з родиною до Відня, де тоді збиралося багато українських утікачів з Галичини і Буковини. Відтоді ніхто з родини Грушевських не повертався до Львова і не бував у рідному будинку.

У Відні Михайло Сергійович відчував себе неспокійно. Він все-таки був російським громадянином, і австрійські власті могли його заарештувати у будь-який момент. Тому в листопаді 1914 року він виїхав до нейтральної Румунії, звідки послав телеграму до Києва. Незабаром прийшла відповідь, в якій однодумці просили його негайно повертатися в Україну, оскільки з початком Першої світової війни власті імперії почали активну кампанію проти українства, і присутність лідера була просто необхідна.

Коли далекою кружною дорогою Грушевський з родиною дістався до Києва, він негайно був арештований російськими властями. Будинок Грушевських обшукали, цієї процедури не уникнув і будинок у Львові, який з вересня 1914 року окупували російські війська. Поліція забрала всі цінні папери і книги. Перш за все поліцейські намагалися знайти докази, що Грушевський брав участь у формуванні загонів Українських січових стрільців (УСС) для боротьби з Росією. Але вони нічого не знайшли.

Після обшуку Михайло Сергійович опинився в одиночній тюремній камері на Лук’янівці, під дуже суворим наглядом. І хоча при обшуках нічого не було знайдено, що могло б скомпрометувати Грушевського, його доля була вирішена заздалегідь: у лютому 1915 року Михайлу Сергійовичу визначили заслання етапом до Сибіру. Лише клопотання його друзів допомогло пом’якшити вирок, як говорили в ті часи, «вставити букву М»: замість Сибіру Грушевського вислали до Симбірська.

У Симбірську Михайло Сергійович пробув до осені, а потім, на прохання деяких членів Академії наук, восени його перевели до Казані, міста, більш пристосованого до університетських занять. Через рік Грушевський вже опинився в Москві, під «явним наглядом поліції», що позбавляло його права педагогічної діяльності.

Заслання Грушевського перервала революція. Саме у той час, 4 березня 1917 року, за ініціативою Товариства українських поступовців була створена Українська Центральна Рада (УЦР), яка повинна була представляти політичні інтереси України. Михайло Сергійович був заочно обраний головою Центральної Ради (тимчасово його заміщав В. Науменко), оскільки ніякий інший політичний і господарський діяч не володів глибшими знаннями історії українського народу, його проблемами й інтересами.

В Україну з Москви Михайла Сергійовича викликали телеграмою, і 14 (27) березня визнаний лідер нації прибув до Києва. За п’ять днів до його приїзду Центральна Рада видала свою першу відозву «До українського народу».

Відразу після скликання Всеукраїнського національного конгресу була вибрана нова президія УЦР. Головою став Михайло Сергійович Грушевський, а його заступниками – С. Єфремов і В. Винниченко. Потім Рада перетворилася на своєрідний парламент, що складався зі 150