Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

– Олівер, ти нарешті прийшов! 

– Я бачу ти вже “готовий”. 

– Ні, я тверезий! – Мій телефон задзвонив.

– Йди сядь, тверезий! Лексі, допоможи йому. – Відходжу від них і відповідаю на дзвінок. 

– Що тобі потрібно Арчі? – Роблю ковток пива. 

– Мій номер підписаний в тебе? – Голос цього недоумка так само дратуючий. 

– Ага. Підписаний, як “Лайно”. Що тобі потрібно? 

– Парі. Ти ще пам'ятаєш, що обіцяв виконати моє бажання? – От придурок. 

– І яке ж парі? 

– Сьогодні вночі ми влаштуємо гонку на мотоциклах.. та тобі доведеться їхати з дівчиною.

– З якою дівчиною? 

– Можеш обрати будь-яку з твоїх повій. – Він знає, що я не буду ризикувати життям інших людей. 

– Назви час та місце зустрічі. – Візьму одну з присутніх на цій вечірці. 

– Я напишу в повідомленні. – Завершує виклик. 

Сховавши телефон до кишені я зробив три великі ковтків пива. Головне не втратити міру в алкоголі. 

Минуло півтори години

Я випив досить багато, та я вдячний собі за те, що я вмію пити. Мій розум досі чудово розуміє, що відбувається і де я є. Та все ж таки, як мені у такому стані сідати за руль?

– Ти обрав з ким поїдеш? – Нейт більше не пив алкоголь, лише сік, тому він більш-менш тверезий вже. 

– Ні. 

– Зараз знайдемо! 

Ми спускаємось на перший поверх, де якраз таки всі й знаходяться. Нейт попросив діджея вимкнути музику і почав свою промову. 

– Слухайте всі!.. Хто хоче покататися на байку Олівера Девіса – станьте в лінію! Та тільки дівчата, це лише для дівчат! 

Одна за одною вони стали в лінію і мені стало навіть огидно від цього. 

– Олі, йди сюди і обирай красуню! 

Мені нічого не залишалося крім того, що послухати його. 

Ставши на місце Нейта я повільно розглядав дівчат. Кожна з них намагалася оголити себе і буквально кричала: “Візьми мене!”. Я ледь не виблював все, що було у моєму шлунку. Жодну з них не хочу брати. Я вже хотів це сказати Нейту, та побачив знайому дівчину у шоломі курочки, вона тримала пакет, вочевидь доставка. Я був здивований побачивши тут мою посіпаку Лін, та в той же час радий. 

– Посіпака! – Вона повернулася до мене і її очі стали круглі від здивування. – Ходи на гору. – Вона ледве рухала ногами. – Давай швидше! 

– Чого тобі, Олівер? 

– Поїдеш зі мною. 

– Куди? 

– Потім дізнаєшься.

– Ти не тверезий, я не буду з тобою нікуди їхати! 

– Це було не прохання. – Беру її за руку і веду до своєї машини. 

– Відпусти мене! Мені потрібно віддати курочку!  

– Скільки? Я заплачу за неї. – Вона назвала суму і я заплатив. – А тепер, ти поїдеш зі мною!

– Ні! Ти п'яний, як ти можеш сісти за руль?! 

– Легко. 

До нас прийшов Нейт і віддав мені пляшку з зеленою рідиною. Еванджелін дивилася на Нейта мов зачарована. Чим він її подобається? Та далі за ним прийшла Лексі і обійняла його. 

– Привіт, я Лексі! – Вітається з Лін. 

– Я Лін, – Вони обмінялися дружніми посмішками.

Я бачив купу запитань в очах Еванджелін, які вона так і не озвучила. 

ЕВАНДЖЕЛІН 

Невже моє невезіння ніколи не закінчиться? Чому саме Олівер мав бути у цьому будинку? Чому Нейт стояв з якоюсь дівчиною? Чому саме мені потрібно їхати з Олівером на цьому дурнуватому мотоциклі? Не маючи особливо вибору я вже сиділа в його машині і ми їхали на місце зустрічі. 

– Кхм… Олівер? 

– Що? – Стискає руль. 

– Ти впевнений, що зможеш керувати мотоциклом? 

– А що? Хвилюєшься за своє життя? 

– А не повинна? – Ігнорує мене. – О котрій це все закінчиться? 

– Хорошим дівчаткам потрібно бути вдома до одинадцятої? … Не хвилюйся, якщо виграємо, то до ранку повернемося. 

– До ранку? Завтра на навчання. 

– Я ж сказав, – Відпускає руль і я напружуюся, – Ти можеш піти, та завтра вся школа буде..

– Та зрозуміла я! Тримай руль! 

– От і чудово. 

І навіщо я тільки погодилася допомогти з доставкою? 

Ми вже тридцять хвилин їдемо пустельною дорогою, тут немає будинків чи магазинів, суцільний ліс, сцена як із фільму жахів. Ще й все засніжене. 

Олівер перед тим, як сісти за кермо, випив якусь зелену рідину, що це, я побоялася запитати, але після неї він став тверезим. Диво зілля якесь чи що? 

 Мені вже кілька разів дзвонила мама, але я просто не знаю, що їй сказати, тому не беру трубку. 

– Хто тобі дзвонить?! Або відповідай, або вирубай його нахер. 

– Це мама... Я не знаю, що їй сказати, думаю краще вимкнути... 

– Дай сюди...Не чула? Телефон дай! 

– Тримай. – Він взяв мій телефон і набрав контакт "Мама".

Відчуваю, що нічого хорошого з цього не буде. 

– Вітаю! … Ні, це не вона, це її добрий знайомий, вона сьогодні залишиться у мене... Ні, я не її хлопець... Ні, ми не займатимемося непристойними речами… Вона зранку приїде. Всього доброго! - Він кинув мій телефон на заднє сидіння.

– ... Дякую... – Єдине, що я змогла “вичавити” з себе. 

Тепер мені влаштують допит вдома і змусять йти до лікаря. Придурок. 

Зрештою, ми приїхали. Це була довга подорож. Ми заїхали далеко від міста. Я страшенно не хотіла йти далі, але особливо вибору у мене немає. Краще йти за Олівером, ніж піти одній, вночі, незрозуміло куди. Ми підійшли до дверей, що вели до гоночного треку і Олівер відкрив їх.

Тільки ми увійшли всередину скрізь спалахнуло світло, від переляку я схопила Девіса за куртку, але коли побачила його погляд, відпустила.

– Вибач. – Ми пройшли у задню частину гаража, там стояли мотоцикли. Він уважно став їх оглядати, а я стояла і трусилася від холоду, хоча, можливо й від страху. 

– Привітик! 

– Ааа! - Це був несподівано, позаду мене стояв ще один хлопець, а поряд дівчина, я відскочила від них із криками.