Читати книгу - "Майстри часу: Осяяння творчості, Діана В"

— Ми врятували дещо, — тихо промовив він, але в його голосі чулися гіркота та рішучість. — Та вони повернуться. Це тільки початок.

Марія Приймаченко підійшла до свого малюнка, що вцілів, з сумом вдивляючись у його яскраві кольори. Вона підняла руку, наче хотіла торкнутися, але не могла примиритися з тим, що частина її творінь уже втрачена.

Франко, не відводячи погляду від порожніх рам і уламків, сказав, ніби відчувши щось більше:

— Ворог ховається не лише в темряві. Мені здається, це не просто злість до мистецтва. Це частина їхньої цілі — стерти нашу пам’ять, щоб залишити людей без голосу, без сили.

Леся Українка, глянувши у вікно на мерехтіння вогнів нічного міста, задумливо мовила:

— Це може бути правдою. Наші твори – це наш голос, що здатен розбудити. Ті, хто хоче повного контролю, бояться цього пробудження.

Їхні думки знову повернулися до страшної ідеї: ворог — це не просто сили темряви, він може ховатися серед тих, хто намагається стерти культуру й історію, щоб перетворити людей на порожню масу, відірвану від своїх коренів. 

Шевченко, стиснувши кулаки, рішуче підвівся:

— Але вони помиляються, якщо думають, що зможуть стерти нашу пам'ять. Кожна битва, кожна картина, кожне слово, яким ми боремося, зробить нас тільки сильнішими.

Леся, Франко, Марія, Малевич, Олена і Айвазовський кивнули, об'єднані рішучістю, що спалахувала в їхніх очах. І тепер вони знали: це лише перший крок, і їхня місія тільки почалася.