Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

Але поки що... поки що я б поговорила з цією Лоун. Без наїздів, вона ж напевно теж жертва, так? Ну, тобто, подала на аліменти... Не аргумент, так? Так, гаразд, що як, мені просто цікаво хто вона, і чому Енді переспав з нею? Годиться? Так... думаю, так. Лоун жила недалеко від парку, вікна з її кухні якраз виходили на одну зі стежок. У неї був дуже усміхнений син і вона запросила мене в будинок, щойно дізналася, що я колишня Енді.

– Це трапилося на корпоративній вечірці. – говорила вона, коли ми сіли у вітальні на крісла з темно–зеленою оббивкою, вона заварила чай і говорила доволі спокійно, хоча й смикала рукав темно–синьої кофти. – Мій чоловік за місяць до неї подав на розлучення. Ми були одружені майже десять років, я кохала його, але я весь час розривалася між роботою і домом. Щойно я робила успіхи в компанії, ми одразу ж впадали в жахливі сварки з чоловіком. Він хотів дітей, а я боялася, що втрачу все, якщо піду у відпустку по догляду за дитиною. Ми не могли знайти спільну мову, хоча і хапалися за соломинку у вигляді психотерапевта або курсу масажів. Останні місяці ми навіть спали окремо, він ображався на мене, а я втомлювалася від його скандалів. На роботі всі звуть мене мегерою, позаочі, звісно. У колективі стосунки теж не особливо складалися. Енді довго був моїм асистентом і ставився до мене з великим розумінням. Я нічого про нього не знала, про тебе він теж не поширювався, на його робочому столі не було фотографій сім'ї, та й у соціальних мережах він чистий. Загалом, прямо перед корпоративом, чоловік надіслав документи на розлучення, на підпис. Я розуміла, що пара карлючок остаточно розділять мене з чоловіком, якому я була вірна стільки років. Я виробила правило, не плакати, ніколи. Це марнування часу й ознака слабкості, проте тоді... я не знаю, що на мене найшло. І Енді опинився поруч.

–Він тебе втішив.– хмикнула я.

– Так. Я усвідомила, що це була помилка тільки після.

– Все було так погано?– криво усміхнулась я.

– Не пересмикуй. Ти розумієш, про що я.

– Чесно кажучи...

– Коли я дізналася, що вагітна, я толком не знала, що робити. Я розуміла, що чоловіка повернути не зможу. Я не впевнена, що будь–хто з чоловіків зумів би витримати мене і мій командний тон, це може бути мій єдиний шанс народити дитину.

Я вклякла, слухаючи її, боже, я сподіваюся, я не дивлюся на себе років через дванадцять?

– Тобі тридцять два, хіба це межа?– спитала я.

– Не межа, але я не знаю, як би мені відгукнулося рішення зробити аборт. Загалом, коли я сказала про це Енді, він зник. Змінив роботу, перевівся до наших конкурентів, змінив телефон...

– Боже... –дійшло до мене.– Це я його напоумила, хотіла аргументи на користь нової компанії впроваджувати в його курячий мозок, а він так швидко погодився... З першими двома справи йшли важче, я тоді його по півроку вмовляла.

– Загалом я знайшла його адресу і прийшла поговорити, але він не пустив мене. Потім я зрозуміла, що сенсу говорити з ним немає. Я йду у відпустку по догляду за дитиною, і мені потрібні гроші. Тоді я найняла юриста й оформила папери. Він заборгував і тепер...

– Тепер ти погрожуєш йому судом, якщо не поверне.

– Іншого виходу в мене немає.

– Я розумію.

–Мені шкода. Ти розгублена.

–Ну, не я маю від того недоумка дитину, тож наша розгубленість різна. Просто ми були разом п'ять років... І мене бісить власна тупість.

– О, люба... далеко не всім з першого разу трапляється джек–пот у стосунках.

– Чудова порада, я, мабуть, запишу.

– Це твоя захисна реакція?

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, твій цей сарказм.

– З огляду на те, що менш ніж за добу я дізналася про свого хлопця більше гидоти, ніж за останні декілька років...

– Слухай, я розумію, як це коли розбиваються рожеві окуляри...

– Не приплітай сюди муки першої закоханості. – закотила очі я. – Мені здається, тенденція писати в блокнотиках його прізвище поруч із своїм ім'ям притаманна більше тобі, ніж мені. Я давно вже без пелени на очах на його рахунок, окей? Я прекрасно знаю, де він поводиться як сволота, а де, як ідеальний хлопець. Просто... лише кілька годин тому, я хотіла спалити йому будинок за те, що він цілувався з дуже неприємною мені людиною... а попутно дізналася, що в нього є син від начальниці і він винен їй аліменти.

– Господи, ти хоч не спалила йому будинок?

– Ні. Я просто спостерігала як витік газу від не перекритої плити, перетворився на пожежу.

– Боже, Джаклін!

– Здаси мене, і я скажу, що ти мене напоумила. Сядемо разом. Подумай про дрібного.

– А ти не промах...–хмикнула вона.– Тебе хтось бачив?

– Сусідський пес. Але ми з ним дружимо. Я приносила йому обрізки з яловичини.

Лоун похитала головою.

– Скільки горя від цих мужиків.

Я кивнула. Хочеться додому. Повити й пожаліти себе. Вже час. Я піднялася, розуміючи, що дорогою додому мене накриє печаль.