Читати книгу - "Пил Ангела , max hax"

Навколо почали розквітати квіти, з-під землі виросли лози і я побачив її - довге каре 
волосся, лежало на її плечах, її зоря, мала форму троянди. 
– Ей! Допомога потрібна? 
Вона усміхнулась вказуючи поглядом на монстра. 
– Так, мабуть... - сказав невпевнено я. 
– Слухай, а як тебе звати? 
– Мене? Ну...я не пам'ятаю... 
– Не пам'ятаєш? Ну добре! 
Поки ми говорили жах вирвався з лоз, та почав атакувати нас. 
– Мене до речі, звуть Анна! 
– Анна? Цікаво! 
Його атаки ставали все сильнішими. Мій бар'єр почав тріскати, але Анна вчасно мені 
допомогла. Вона атакувала магією квітів, що було незвично. А ще у неї були рожеві 
пухнасті навушники і схоже в них грала музика. 
Атак ставало все більше і більше. Анна розсипала навколо пелюстки та гукнула мене: 
– Притягни його сюди! 
Я швидко окутав монстра стрічками, та потягнув його у коло з усієї сили. Коли він там 
опинився, здійнялася буря. Жах піднявся у повітря разом з пелюстками. Та коли я 
підлетів щоб вдарити його мечем, він відкинув мене з такою силою, що зламав кілька 
ребер. Анна не розгубилась і створила троянду з якої вилетів лазерний промінь просто 
йому в лице! Хоча він відлетів, все ж встиг схопити її щупальцями, але я швидко 
звільнив її за допомогою магічних куль. І тут почалось... 
Стало дуже темно. В наш бік летіли не тільки щупальця, а й списи та шипи. Аж раптом, 
Анна взяла мене за руку. Ми почали обертатись та ухилятись. Я зрозумів! Це був 
танець під ритм пісні в її навушниках. Вліво, вправо, вниз, вправо, атака, оберт, вліво, 
оберт, підкид вверх, атака, атака, вниз - цей танець допомагав нам ухилятися і 
атакувати одночасно. Та це його лише розізлило. 
– Ми так нічого не зробимо йому! - закричав я. 
– У мене є ідея! Захищай мене! - відповіла вона та наблизилась до жаху, а я прикривав 
її як тільки міг. Вона стала на коліно, із землі почали виростати гігантські квіти. Мої сили 
закінчувались, я не міг так далі продовжувати. Аж раптом, гігантська квітка закрилась, 
закривши у собі той жах. Атак більше не було і квітка поринула в підлогу, забравши з 
собою звіра. 
– Невже...Це все? - задихавшись сказав я 
– Схоже на те! 
– Це було важко! 
– Не те слово... 
Я сів на підлогу. 
– І що нам тепер робити? 
– Спочатку відпочити. - Відповіла Анна 
Земля стала неспокійною. Почався землетрус. І ми побачили тріщину…