Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Соломію раптом охопила неабияка туга. Вона пригадала, як колись мріяла розводити різні сорти півоній: білих, рожевих, яскраво червоних, ніжно бузкових, та відкрити власну справу з прикрашання квітами різних заходів — від весіль до проводів в останню путь. Мавка знову зітхнула.  
— Глянь-но сюди, — покликала її чаклунка. — Ось тут, посередині кімнати, ми сядемо навколо цього круглого столу. Давай принесемо дзеркала, поставимо їх навпроти одне одного, — завзято керувала Сара. Вигукнувши щось нерозбірливе і торкнувшись пасма свого волосся, вона  безшумно перемістила важкі деревʼяні крісла ближче до столу, вже застеленого білосніжною мереживною скатертиною. Між кріслами чаклунка розмістила дзеркала. Соломія промовила заклинання, і на столі зʼявилася кришталева ваза з бордовими півоніями, які різко контрастували з білизною обрусу.  
— Елегантно! — з захопленням додала Сара, клацнувши великим та середнім пальцем правої руки. На столі зʼявилися порцелянові тарелі різних розмірів та срібні столові прибори.  
— Ми забули про Мотрю, — винувато сказала Соломія і попрямувала на кухню. Мотря нерухомо сиділа на стільці, сховавши свої бронзові долоні у пишній спідниці, зашкарублій від фарби, сукні.  
— Чи ти не голодна? — турботливо спитала мавка мотанку.  
— Ні, але я б випила чаю. З молоком і цукром.  
— Ну, звичайно, зараз зроблю тобі чаю, — Соломія з подивом помітила, що дебела мотрина фігура наче стала невагомішою. Соломія уважно вдивлялася в нерухоме обличчя ляльки, і їй здавалося, що його контури мов би зливалися з повітрям. До кухні зайшла Сара, тримаючи у руці глиняне горня, з якого лився аромат ромашки, липи та лісової суниці.  
— Начакловане питво на смак доволі приємне, а от їжа, наче помідори в американських супермаркетах, — вигукнула чаклунка і обережно вклала гаряче горня до рук Мотрі.  
— Звідки ти знаєш, які на смак американські помідори? — Соломія здивовано підняла догори руді брови.  
— Ірина розповідала, — відповіла Сара.  
— Хто така Ірина? — несподівано спитала мотанка, голосно сьорбнувши травʼяного чаю.  
— Жінка, яка про нас пише! — в один голос вигукнули Сара та Соломія і розсміялися.  
— Я б коня зʼїла, — зізналася Сара. — Наше замовлення ось-ось прибуде. Я, як тобі вже розповідала, я заприятелювала з Льолею, власницею «Єрусалим Кафе» — вона готує нереально смачний форшмак! Чи ти вже бачила свою сукню? — прискіпливо запитала Сара Соломію.  
— Ще ні, — Соломія все ще сподівалася, що Сара відмовиться від усієї пафосності зустрічі, на яку було запрошено Меріголд та Галю.  
— Знайдеш у своїй спальні, на ліжку! Йди вже, перебирайся! Мотре, ти дуже гарно виглядаєш у цій сукні, — звернулася Сара до дівчини-мотанки, мовчазна присутність якої дещо напружувала Сару.  
— Я б хотіла поглянути на себе в дзеркало, — зітхнула мотанка.  
Розчулена Сара взяла обережно її бронзову руку і, міцно стискаючи її пальці у своїй долоні, прошепотіла:  
— Ми обовʼязково щось придумаємо. Ось побачиш, — вона підбадьорливо посміхнулася мотанці, забувши, що Мотря незряча.