Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

За дверима примарного готельного номера почулося обережне шурхотіння. Сара рвучко наблизилася до дверей, але не встигла нічого зробити, бо перед нею нізвідки зʼявився великий паперовий пакунок, і повітря наповнилося запахами домашньої їжі. Роздратована, Сара підхопила важкий клунок, прислухаючись до знущального гиготіння привидів за дверима.  
— Негайно припиніть ці витівки! — обурливо вигукнула вона і тупнула ногою. За дверима кімнати знову почулися приглушені смішки, і хтось миттєво вихопив із сариних рук паперовий пакет з їжею, який спочатку наче розчинився у повітрі, а потім ще й просочився через двері. Сара зойкнула, не тямлячи себе від такого нахабства привидів.  
— Облиш! — почула вона мавчиний голос за спиною. — Вони просто розважаються.  
— Ще не вистачало, щоб якісь безтілесні істоти брали мене на глум! — Сара ніяк не могла втамувати своє роздратування.  
— Але оселедцевий привид форшмака, який мандрує через стіни і дражнить своїм рибним запахом голодних гостей, — це справді смішно! — розреготалася Соломія, хвацько підхопивши паперовий пакет, який знову зʼявився у повітрі. — Дякую за доставку! — Соломія жартівливо присіла у реверансі. Вона підійшла до спантеличеної Сари і урочисто вручила їй літаючий пакет з їжею. Сміх за дверима стих, і Сара з захватом подивилася на Соломію, забувши про їхні витівки.  
— Боже мій! — вона притисла обидві руки до грудей. — Ти ж справжнісінька Лісова Королева! Тобі неймовірно личить такий колір! — Сара милувалася Соломією, яка наважилася вбрати зручну осінню сукню кольору кори дуба, яку їй начаклувала Сара. Сукня була дуже приємною на дотик. Мʼяка матерія дбайливо огортала тіло мавки і тішила наявністю двох глибоких кишень. Шви сукні були оздоблені мініатюрними вишивками вивірок, які тонкими смужками  бігли одна за одною зверху донизу сукні. Соломія зачесала пишне руде волосся на один бік, а також взула зелені черевички на низьких підборах, оздоблених великими круглими ґудзиками з обидвох сторін.  
— Ой, ну, ти вже вгодила мені, подруго! — Соломія дзигою крутилася у різні боки перед Сарою. — Ходімо накривати стіл, бо я вже не можу дочекатися, коли нарешті побачу Галю і познайомлюся з Меріголд. І я так зголодніла!  
Сара ніжно посміхнулася подрузі. Затамувавши подих, вона насолоджувалася гарним настроєм своєї зазвичай серйозної та завжди зосередженої подруги. Непрохані сльози набігли на очі чаклунці, і Сара швидко кліпнула, хвилюючись, що зіпсує цей ностальгічний момент трепетної легкості. 
— Ходімо, відведемо Мотрю у її бронзових шатах до столу, — запропонувала вона і, підхопивши паперовий пакет з їжею, рушила до кухні.  
Жінки допомогли Мотрі зручно вмоститися на одній з кушеток перед дзеркалами. Сара швидко розклала страви  у срібні тарелі. У кімнаті смачно запахло домашньою їжею. Завдяки Сариним старанням на столі зʼявилися пляшки з червоним та білим вином і пляшка контабасу, яку чаклунці вдалося роздобути завдяки її звʼязкам у Світі Людей. А справжньою окрасою багатого столу став славетний бичківський медяник, вкритий геометричними кольоровими візерунками, який Сара урочисто розташувала посередині, посунувши вбік макітру з тлустими варениками, замовленими Галею.  

Настінний годинник урочисто пробив девʼяту годину вечора, і одне з дзеркал, навпроти якого сиділи три жінки, замерехтіло сріблястим сяйвом. За мить у ньому зʼявилася невиразна висока постать, яка поволі набирала чіткості, аж поки жінки не побачили силует Марусі, яка тримала велику металеву тацю в руках.  
— Вітання, чарівні жінки, — промовила Меріголд, — сподіваюся, я не запізнилася і дотрималася сариного дрес-коду. Вона грайливо хитнула головою, і у її волоссі запломеніли низки різнокольорових мальв, майстерно вплетених у зачіску. Струнку фігуру Марусі підкреслював темно-зелений брючний костюм. На столі зʼявилася величезна таця з шотландськими вустрицями, додавши до квітково-рибного запаху солену свіжість морських хвиль.  
— Доброго вечора! — Сара та Соломія з захопленням відверто роздивлялися Марусю. Сара намагалася приховати домішки заздрощів та прискіпливості за широкою посмішкою.  
Інше дзеркало також невиразно замерехтіло і відповіло насмішкуватим голосом Галини:  
— Ми з Землі Предків!
Коли мерехтіння припинилося, Соломія не могла відвести очей від побаченого, а Сара тихо зойкнула. Мотря нерухомо сиділа перед дзеркалами, як справжня мімеса, без жодного руху.  
— Вибачте, з дрескодом не склалося, — намагалася пожартувати Галя, привітно помахавши подругам дужою вовчою лапою, — я так за вами скучила! — додала вона.  
Соломія першою порушила несподівану тишу.  
— Як у тебе справи? — якомога буденнішим голосом запитала вона.  
— Та ось такі от несподівані перетворення, як бачиш! — вигукнула Галя, намагаючись скласти докупи неслухняні крила.  
— Крила в тебе неймовірні, — додала шокована Сара.  
— Я бачу, що я не одна вирядилася на Геловін, — зауважила Галя і кивнула головою у бік Мотрі.  
— Дівчата, давайте познайомимося, перекусимо і випʼємо, а потім перейдемо до справ, — втрутилася Маруся.  
Жінки підняли келихи з вином, і Сара урочисто оголосила:  
— За знайомство!  
Пригубивши вино, жінки наперебій загомоніли, розхвалюючи наїдки з Єрусалим кафе і смакуючи ніжні, солоні вустриці. Соломіїні та Сарині смартфони замерехтіли сповіщеннями про повітряну тривогу. Почувши це, Маруся співчутливо зітхнула, а Галя тихо загарчала.  
— Треба йти у схованку, — несподівано оголосила Мотря.