Читати книгу - "Вушко голки"

— Я непогано літаю, — казав він, — а коли війна набиратиме обертів, їм знадобиться багато пілотів. Кажуть, що цього разу вирішальні битви відбуватимуться в повітрі.

— Тобі зовсім не страшно? — тихо спитала Люсі.

— Анітрохи! — відповів юнак, а потім прикрив очі долонею та зізнався. — Дуже страшно.

Люсі подумала, що він неймовірно хоробрий, і стисла його руку.

Пізніше закохані взяли купальні костюми та пішли на озеро. Вода була чиста та прохолодна, сонце ще припікало, тому Люсі й Девід радісно хлюпалися коло берега, наче насолоджувалися останніми хвилинами дитинства.

— Добре плаваєш? — спитав він.

— Точно краще, ніж ти!

— Тоді гайда наввипередки! До острова?

Люсі затулила долонею очі й подивилася на сонце, удаючи що й не здогадується, як звабливо виглядає в мокрому купальнику. Островом хлопець назвав невеличку купку кущів та дерев, які росли ярдів за сто від берега посеред озера. Дівчина опустила руки і гукнула:

— Марш! — і попливла до острова швидким кролем.

Девід, звісно, переміг: руки й ноги в нього були набагато довшими. За п'ятдесят ярдів від острова Люсі забракло сили, тому їй довелося перейти на брас, а потім взагалі перевернутися на спину. Девід уже сидів на березі та віддихувався, наче морж. Побачивши, що дівчина втомилася, він пірнув назад, підплив до неї та підхопив під пахви, як вчать у посібниках з рятування. Тримаючи Люсі під грудьми, хлопець повільно потяг її до берега.

— Мені навіть подобається, — прокоментував Девід, і дівчина засміялася, незважаючи на втому. — Знаєш, мабуть, треба тобі сказати...

— Що сказати? — Люсі й досі задихалася.

— Озеро лише чотири фути завглибшки.

— Ах ти шахраю! — вона відкинула його руки, розсміялася і підхопилася на ноги.

Девід узяв її за руку та повів на острів, де показав старий дерев'яний човен, що гнив під кущем глоду.

— Як я був малий, я плавав на цьому човні, ховаючи татову люльку, тютюн та сірники в газеті. А тут я курив.

Закохані вийшли на галявинку, щільно оточену кущами, під ногами пружно подавався мох. Люсі всілася на землю.

— Назад плистимемо повільно, — пообіцяв Девід.

— От же негідник!

Хлопець сів поруч і поцілував Люсі, а потім повільно притис до землі. Девід пестив її стегна, цілував шию — і скоро дівчина вже забула, що їй було холодно. Коли юнак ніжно поклав свою долоню на м'який горбок між її ніг, Люсі дугою вигнула спину, наче просила його притиснути сильніше. Дівчина долонями притягла його обличчя ближче та подарувала йому довгий вологий поцілунок. Девід підчепив бретельки її купальника й потягнув донизу.

— Ні, — заперечила Люсі.

Він опустив обличчя між її грудьми.

— Люсі, будь ласка...

— Ні.

Девід підвів на неї погляд.

— Може, сьогодні мій останній шанс...

Вона відкотилася та підвелася. А потім війна... благання в його погляді... палаюче молоде обличчя... запал пристрасті в неї в животі, який ніяк не вщухав... І Люсі одним рухом зняла з себе купальник і шапочку для купання. Її темне руде волосся розсипалося на плечах, і дівчина опустилася перед Девідом на коліна. Узявши його обличчя у долоні, Люсі наблизила його губи до своїх грудей.

Цноту вона втратила безболісно й не вагаючись — може, лише трошки зарано, але почуття провини тільки додавало перчинки до приємних спогадів. Навіть якщо це й було добре сплановане зваблення, то Люсі стала добровільною, навіть охочою, жертвою (особливо під кінець).

Дівчина почала одягатися для виходу. Того дня на острові їй не раз вдалося його вразити: вперше — коли вона хотіла, щоб він поцілував її груди, а потім — коли вона власними руками направила його у своє тіло. Вочевидь, про таке не попереджали в книжках, які він читав. Сама Люсі, як і більшість її подруг, за інформацією про секс зверталася до романів Д. Г. Лоуренса[18]. Дівчині подобалася його «сексуальна хореографія», але не його «звуковий супровід» таких сцен. Ну не може збуджена жінка видавати нічого схожого на звуки труби, гуркіт грому чи цимбалів! Що за нісенітниці!

Девід був менш обізнаний у таких справах, але поводився дуже ніжно й отримував задоволення від того, що їй було приємно — і для Люсі це важило найбільше.

Відтоді вони повторили це тільки раз — рівно за тиждень до весілля. І саме через це посварилися. Усе відбувалося вранці в будинку її батьків, коли нікого не було вдома. Девід прийшов до Люсі в кімнату й заліз у ліжко — вона ледь не змінила свою думку щодо труб та цимбалів, але хлопець дуже швидко підскочив і закутався в халат.

— Будь ласка, не йди, — попросила дівчина.

— Хтось може повернутися.

— Нічого, я люблю ризикувати, — вона була по-ранковому тепла, і їй хотілося відчувати поруч його тіло.

— Мені неспокійно.

— Ще п'ять хвилин тому ти був абсолютно спокійний, — Люсі простягла до нього руки. — Лягай поруч зі мною. Я хочу пізнати твоє тіло.

— Господи, у тебе є хоч крапля сорому?

Усвідомивши, що Девід не жартує, дівчина страшенно розлютилася.

— Що, в біса, ти хочеш сказати?!

— Ти... У тобі немає жіночності!

— Що за маячня!

— Ти... ти поводишся наче... наче повія!

Лють просто викинула Люсі з ліжка. Вона стояла перед ним гола та кричала:

— Та що ти взагалі знаєш про повій?!

— Нічого!

— А що ти знаєш про жінок?

— Достатньо, щоб знати, як має поводитися незаймана дівчина!

— Я... я... я і була незаймана до тебе... — Люсі присіла на край ліжка і розплакалася.

Звісно, сварка на цьому закінчилася. Девід обійняв дівчину.

— Пробач, пробач мене... У мене теж, крім тебе, нікого не було. Пробач. Я не знаю чого очікувати, я дійсно трохи спантеличений... Ніхто ж нічого про це не розповідає...

Люсі шморгнула носом і потрусила головою, погоджуючись із ним. До неї тільки потім дійшло, що насправді йому було