Читати книгу - "Особлива зміна, Sou"

- Я не люблю морозиво. 

- Добре… Але ж все одно не треба стояти на одному місці. Є ще багато різних планів на життя, які треба виконати. Не тільки ж дивитися на те, що маєш, а й будувати майбутнє. 

- … 

- Це звісно складно. Мабуть, як довести фізичці, що в книзі помилка: треба жовтий, а не зелений колір.  

- Неможливо. 

- Ну добре, тоді це як теорія про «кінець світу». Наче хтось і вірить, що то було в 2012 році, а хтось ні. Кому як – , може, складно, а може й ні. 

- ... 

Дівчина уважно дивиться на мене, наче очікує більш розгорненої відповіді. А я лише мовчу, бо додати нічого – вона, як завжди, права. Треба йти далі. Хотіла піднятися, але знову чую сміх дівчинки. Маленька підбігає до Світанку та обіймає її, а потім дивиться на мене. 

- Як твої справи? 

- Як зліва, якщо чесно. 

- То що ти вирішила? 

- Не затримуватися на дрібницях життя. 

Усміхаюся та гладжу її по волоссю, але помічаю якусь дивну зміну настрою.  

- Щось не так? Ви обидві не свої, а Захід навіть не з’явилася.  

Світанок нічого не відповіла, а дівчинка стала нервовою.  

- Можна їй покажу? 

- Я б не хотіла. 

- Вона ж все одно це побачить. 

Жінка невдоволено бурмотіла, а мала взяла мене за руку та повела кудись через скелі.  

*** 

Вона приводить до поля квітів, але трішки далі – де маки. Без зайвих слів видно, що саме змінилося. Сонце раніше було яскравим і теплим, але зараз стало слабким і блідим. І ще… 

- Це що - веселка? 

- Так, нещодавно там з’явилася, і ми не знаємо, чим воно є. 

Дівчинка ховалася за мною та з острахом дивилася на величезну різнобарвну смугу, яка проходила над сонцем. Було дещо незвичне: око в середині, що дивилося на нас, мабуть, вивчало. 

- Де він? 

- Зник… Світанок його вже довгий час шукає. 

- Ось що вона робила тут. 

- Захід назвала це «особливою зміною», а після цього кудись пішла, та більше ми її не бачили. 

Потім помічаю двері, що просто стояли серед поля. Підходимо до них, і дивлюся в бік дівчинки. 

- Що це? 

- Мабуть, там Сонце. Ну, ми так думаємо. 

- Ви туди не ходили? 

- Ні, чекали на тебе. 

- Еге ж. 

Торкаюся дверної ручки, а маленька раптово питає: 

- Все добре буде? 

- Не знаю, але сподіваюся. 

- Будь обережна… 

Двері відчиняються та я йду вперед.