Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Глава 3. Втеча іменинниці

Принцеса Вікторія шукала Лізу й знайшла її на кухні з порізаною рукою, у крові, задумливу та пригнічену. Вікторія злякалася за неї, приклала руки до губ, а потім швидко підійшла, нахилилася й уважно роздивилася поріз.
— Навіщо ти це зробила, Лізо? — запитала вона, сповнена хвилювання.
Ліза різко відштовхнула її руку й відрубала:
— Не твоя справа! Краще йди й радій новинам, адже у твоєї улюбленої сестрички Мії скоро будуть близнюки, а брат Савва одружується. Які щасливі новини! Ти ж у нас умієш радіти за інших, от і йди до них! Це їхнє свято, не моє. Моє зіпсоване!
Вікторія не розуміла, чому Ліза так заздрить сестрі та навіть Савві. Вона вирішила заспокоїти її:
— Ти що, заздриш? Навіщо? Це неправильно. Вони ж і твої рідні теж. Ти частина нашої сім'ї. Я думала, що ти зрадієш за них, це ж подарунок — радіти за близьких! Перестань заздрити, вмій радіти за інших, ти теж знайдеш своє щастя, у тебе теж будуть діти. Все у свій час. Але зараз давай перев'яжемо тобі руку, будь ласка…
Але Ліза знову різко відштовхнула її й закричала:
— Відчепися! Я все одно не така, як ви, і ви це знаєте! Крім того, мама мені постійно дорікає, що я не така, як ви. Ви всі принцеси, гідні цього світу, а я — ні! Я їй не догоджу так, як ти! Геть звiдси!
Весь цей час їхня молодша сестра Еліс стояла поруч і чула кожне слово. Їй стало неприємно, як Ліза розмовляє з Вікторію. Вона не витримала й втрутилася:
— Лізо, не смій кричати на Вікторію! Вона твоя сестра, а ти поводишся негідно, не як справжня принцеса. Наша мама не терпіла б такої поведінки! Вона організувала для тебе велике свято, а ти замість подяки зриваєшся на всіх і заздриш! Я завжди знала, що ти не така, як ми…
Ліза різко підвелася, показала сестрам мізинець і зневажливо сказала:
— Та пішли ви всі!
Вона розвернулася й вибігла з кухні. Вікторія застигла в шоці, а схвильована Еліс підійшла до неї та запитала:
— Ти в порядку, сестро?
Вікторія похитала головою:
— Так… але треба поговорити з Лізою. Ти занадто різко відповіла їй, їй просто більше…
— Якщо вона так поводиться, то вона не гідна бути з нами! — перебила Еліс. — Ми хочемо зробити їй свято, а вона все псує!
Раптом вони побачили, як Ліза накинула пальто й вибігла з дому. Старша донька Ібрагіма й Маріами — Маліка — теж помітила це й спробувала її зупинити, але Ліза зникла з поля зору.
Вікторія, Еліс і Жасмін, яка дізналася про все, підійшли до Маліки. Жасмін запитала:
— Що з Лізою?
Вікторія скептично відповіла:
— Знову відзначилася. Уявіть собі — їй заздрісно, що в іншому житті складається краще!
— Вона сама винна… Її завжди тягне до простих людей… — додала вона, але Вікторія її перебила:
— Треба знайти Лізу, поки ніхто не помітив її зникнення.
Маліка кивнула:
— Давайте швидко шукаємо її.
Еліс заперечила:
— А може, не варто? Вона образилася, надується і повернеться сама, ніхто не помітить…
— Ми не можемо залишити її одну! — рішуче відповіла Вікторія. — Інші хвилюватимуться, треба хоча б спробувати її знайти.
Еліс зрештою погодилась, і всі четверо дівчат вирушили на пошуки Лізи, поки гості веселилися й не помічали, що іменинниця зникла.

Принцеса Вікторія помітила знайому постать у військовій формі, що майнула дорогою до кафе. Це був Аміран, який повернувся з війни, з радісною усмішкою, яку вони не бачили з того часу, як він поїхав. Блискавкою промайнула думка: цей момент буде вирішальним для Сибіл.

— Аміране! — вигукнула Жасмін у захваті, але Вікторія одразу ж зупинила її.

— Зачекай! Наша Сибіл не знає, що він повернувся. Це може виявитися надто болісним для неї, — сказала вона, обмірковуючи, як правильно відповісти на всі запитання.

Аміран, сяючи радістю, підійшов до них.

— Привіт, дівчата! Як ви? Я хочу запросити вас до кафе, щоб розповісти, як я вижив. Так багато всього сталося, — сказав він, обіймаючи їх.

Дівчата перезирнулися, але було видно, що їхні думки зайняті чимось іншим. Аміран помітив це й запитав:

— Щось трапилося? Ви виглядаєте занепокоєними… — Аміран уважно подивився на Вікторію, яка нерішуче кивнула.

— Ліза зникла, — відповіла вона. — Це її день народження, а вона… вона просто втекла.

Аміран здивовано підняв брови:

— Втекла? Чому?

— Довга історія, — зітхнула Жасмін. — Вона засмучена через сім’ю, через життя, через все… і ми хвилюємося, що вона може зробити якусь дурницю.

— І ви шукаєте її? — уточнив він.

— Саме так, — підтвердила Маліка.

Аміран задумався, потім швидко сказав:

— Гаразд, тоді я допоможу вам. Я можу здогадатися, куди вона пішла.

— Ти знаєш? — здивувалася Еліс.

— У Лізи є улюблене місце в місті, де вона буває, коли їй погано. Я бачив її там кілька разів до того, як поїхав, — пояснив він.

— Тоді веди нас туди! — рішуче сказала Вікторія.

Аміран кивнув і повів дівчат у напрямку маленького парку неподалік від річки, сподіваючись, що вони знайдуть Лізу, перш ніж щось станеться.

Ліза зайшла в нічний клуб — було вже десять вечора. Сьогодні вона вирішила по-справжньому відпочити, відзначити свій день народження й хоча б на деякий час забути про біль, заподіяний їй королівською сім’єю. Вона хотіла відчути себе звичайною дівчиною серед людей, а не принцесою у вищому суспільстві.

Підійшовши до барної стійки, Ліза замовила кілька шотів текіли й, не роздумуючи, почала пити один за одним. Через деякий час, уже добряче захмелівши, вона вийшла на танцпол і пустилася в шалений танець.

До неї підійшов молодий чоловік на ім’я Максим. Він почав активно проявляти до неї увагу, залицятися й чіплятися. Потім запропонував випити джин-тонік. Ліза, не вагаючись, погодилася — їй було байдуже. Сьогодні вона робила те, що хотіла, і не думала про те, що сказала б її королівська сім’я.

Під гучну музику, у неоновому світлі клубних вогнів, вони продовжували веселитися. А потім Максим запропонував прогулятися на Монастирський острів — одну з відомих пам’яток Дніпра. Ліза без вагань погодилася, і вони вирушили туди.