Читати книгу - "Мій вовк, Марісса Вольф"

Я лежала в ліжку і намагалася заснути. У мене це зовсім не виходило. Як мінімум через те, що я зараз перебувала у ліжку хлопця, який мені дуже сподобався.

Після кількох танців, під час яких Ноа не випускав мене зі своїх обіймів, він провів мене до своєї оселі, люб'язно запропонував свою кімнату і… і зник.

Тітонька Джейн теж лягла спати, тому мені нічого не залишалося, як просто вирячатися в темряву. Телефону в мене більше не було, тому я навіть почитати нічого не змогла б, не кажучи вже про те, щоб полазити в інтернеті.

Я піднялася з ліжка, на якому я лежала поверх ковдри, згорнувшись калачиком, і підійшла до вікна. Величезний диск круглого сріблястого місяця, що ніби спостерігає за всім навколо, висів прямо перед моїми очима. Він висвітлював майданчик для танців, який лежав переді мною, і ліс, що виднівся на відстані. Дивно, але мені раптом здалося, ніби щось ворухнулося в густій тіні біля краю лісу.

На якийсь час повний місяць зник за хмарами.

І через секунду в мене раптово дуже заболіла голова і стало важко дихати. Я спробувала відкрити вікно, яке не хотіло піддаватися, незважаючи на відчинену та досить велику кватирку.

Мене нестримно потягло на вулицю, і, як тільки я там опинилась, та сама невідома сила, підтягуючи невидимі ниточки, кликала мене в ліс, що лежав зовсім недалеко. Мене точно притягувала до себе тінь, яку я бачила з вікна.

Голова розколювалася, але в міру наближення до дерев мені начебто ставало легше.

Видимість була не дуже – місяць так і не з'явився, але я вперто брела до лісу, як прив'язаний ланцюговий собака.

Раптом ошатний місяць знову виплив через небесну перешкоду. Сріблясте світло потрапило на мою шкіру, і я дивним чином відчула себе легше. Голова перестала боліти, і я вперше змогла подумати про те, навіщо ж я взагалі прямую до темного лісу вночі. У тіні дерев, до речі, почулася якась метушня. Я напружувала зір, щоб побачити, що саме там відбувається. Мені здалося, що я навіть помітила там сніжно-білого вовка, але щойно я моргнула, видіння зникло.

Я зупинилася на місці, так і не наважившись продовжити рух. Не знаю, навіщо мене вночі потягло в ту темряву, але зараз я туди більше не збиралася.

Натомість я підняла голову вгору і залюбувалася місячним диском. Легкий запах соснової свіжості невагомим вітерцем торкнувся мого обличчя, я опустила очі та здригнулася, побачивши просто перед собою Ноа. Хлопець був одягнений в одні тільки штани, і я мимоволі задивилася на його рельєфні м'язи, чітко окреслені у срібному освітленні.

- Тобі треба повернутися, - тихо промовив хлопець, підходячи до мене ближче.

- Навіщо? - задала я найдурніше питання, яке взагалі тільки можна було придумати.

Він уперто хитнув головою, залишаючи моє запитання без відповіді. Торкнувся моєї долоні і непомітним рухом повернув мене обличчям до будинку.

- Але я не хочу спати, - вперто промовила я і зазирнула хлопцеві у вічі.

Деякий час він тримав мій погляд, не даючи дивитися до себе в душу, а потім нахилив голову і показав рукою на альтанку, що стояла недалеко.

Я швидким кроком наблизилася до неї, заскочила всередину і присіла на лаву, що стояла тут. Повернула голову і завмерла - Ноа сідав на лавку поруч зі мною. Але між нами залишалося достатньо місця.

Декілька хвилин ми сиділи мовчки, а потім якось непомітно розговорилися. Я розповідала про своє дитинство та із задоволенням слухала розповіді про його.

Блідий ранок і сонце, що помаленьку прокидалося, змінювали сріблясту володарку ночі, а ми все продовжували говорити і говорити, нічого не помічаючи нічого навколо.