Читати книгу - "Я обираю...Тебе, Анжеліка Горан"

***Юля***

Сьогодні був чудовий день, який я провела зі своїм племінником. Ми їли морозиво, гуляли в парку, каталися на гойдалках, годували настирливих голубів і загалом весело проводили час. Ех, любила я цього малого бешкетника.

Однак на вечір у мене були дещо інші плани. Я хотіла зустрітися зі своїм лютиком. О, саме так я й називала блакитноокого красунчика, що нагадував мені вибагливу квітку. Мій лютик.

Про наші стосунки я ще не наважилася розповісти, але планувала зробити це найближчим часом. Чесно-чесно.

Отже, я попрощалася з братом, його дружиною та племінником і, викликавши таксі, поїхала до чоловіка, що зачепив моє тендітне серденько. У нього сьогодні був вихідний, але він не знав про мій візит. Сподіваюся, зрадіє й не спровадить за двері. Це я, звісно, жартую так. Щось підказувало, що лютик радше ляже спати голодним, аніж відмовиться від моєї уваги. А їжа для нього, то святе.

Натиснувши на дзвінок, я ліниво сперлася на одвірок і почала чекати. За хвилину двері розчинилися.

Лютий стояв переді мною без сорочки, лише в одних штанах. Я, звісно, знала, що він має натреноване тіло, але це... Це античний Бог і аж ніяк не смертний чоловік. Сталевий прес, рельєфні м'язи, широкі плечі... Цієї миті мені кортіло відчути на собі його силу, підкоритися і розчинитися в моменті.

— Булочка? — Брови чоловіка злетіли догори. — Якби я знав, що це ти, то одягнувся б.

— Навіщо? — Вихопилося з мого язика, раніше, ніж я змогла осмислити сказане. Мозок зараз відмовлявся працювати на повну.

— Проходь, — тепло посміхнувся, пропускаючи мене всередину.

Я зробила кілька кроків і опинилася в просторому коридорі з кремовими стінами. Праворуч від дверей помітила дзеркало на повен зріст. Я підійшла ближче та поправила зачіску, пильно вдивляючись у власне відображення. Лют увесь цей час спостерігав за мною, не зводячи погляду своїх допитливих очей. Наче й хотів щось запитати, але терпляче чекав.

— Хотіла побачити тебе, — лукаво посміхнулася я, підійшовши до велета й торкнувшись кінчиками пальців його плечей. — Ти не радий мене бачити? Можу піти...

Звісно він не дозволив. Ніколи не дозволить. Йому завжди було мало часу проведеного зі мною. Чоловік часто писав мені повідомлення і телефонував, якщо ми не могли зустрітися. Він був таким закоханим і романтичним, що я іноді сумнівалася, що все відбувається насправді. Лютий — з ворогами, лютик — зі мною.

— Ти не підеш, — чоловік підхопив мене на руки й закружляв по кімнаті. — Моя спокуслива булочка залишиться тут і подивиться зі мною фільм. Як щодо Роккі? Давно хотів передивитися.

Я гидливо скривила вуста та наморщила чоло.

— Не хочу фільму, — відгукнулася, закопиливши нижню губу.

— Булочко, це хороший фільм. Навіть не так — цей фільм легенда. Там знімався Сильвестр Сталлоне, а це щось та й означає, — коли Лют говорив у нього горіли очі від захоплення. Такий самий блиск я частенько бачила, ловлячи на собі його погляд. Проте одна справа я, й геть інша якесь там кіно про боксера.

— Я хочу...

— Що? Мультфільм? — замислено потер підборіддя любий лютик, що ніяк не міг спіймати моїх сигналів. — Я, звісно, таке не люблю, але заради тебе подивлюся. Давай боса-молокососа? Той малий мені Сталкера нагадує, тільки ти теє... Йому не кажи.

Ну чому з усіх чоловіків на планеті я закохалася в цього тугодума? Може, піти додому? Настрій вже не той. Та й дивитися фільми чи мультики мені зовсім не хотілося.

— Лютику, я напевно піду...

Він похитав головою й поніс мене до кімнати. Обережно поклав на ліжко, а тоді, нахилившись для поцілунку, лагідно торкнувся моїх вуст. Його рука безсоромно пестила стегно, залишаючи після себе приємне поколювання.

— Я так давно цього чекав... — пристрасно шепотів чоловік, цілуючи моє обличчя та губи. — Але якщо хочеш фільм...

Я змусила його замовкнути поцілунком. Ще чого. Ніяких фільмів сьогодні не буде.

***Післямова***

Наступного ранку я прокинулася від аромату кави, яку приніс мені в ліжко мій закоханий Ромео.

— Доброго ранку, булочко, — чоловік потягнувся до губ. — Кохаю тебе, — промуркотів над вухом, лагідно торкнувшись щоки кісточками пальців.

— Я теж тебе кохаю, лютику, — обійняла за шию свого палкого красеня.

Цієї ночі все змінилося. Я змінилася й обрала найкращого чоловіка поміж усіх. Так, він не ідеальний, але мій.

— Ти не пошкодуєш... — твердо промовив закоханий чоловік.

— Звісно, ні. Адже моє серце обрало тебе... Я. Обираю... ТЕБЕ...

Кінець