Читати книгу - "Альтернативні пригоди Буратіно, Дмитро Терко"

Після ексцесу в офісі Аля мерщій подалася додому. І хоча вона не була в такому розпачі, як Мар з Йєнсом, на душі був осад. Отак, думала вона, знову треба розбудовувати все з самого початку. А казала ж Мару, що без належного "даху" нас придушать. Не втяв старий. Все про свої болота та про болота. Ловець п'явок і п'явки до нього присмокталися й міцно тримають. Звісно, у нього є зв'язки, та тільки не там, де треба – все в науці, в науці. А що вони можуть зараз, ті "академіки"? Розрив поколінь: "стовпи" пішли, "останні з могікан", лишились "клуби за інтересами" і кон'юнктурщики – одною ногою в науці, іншу не знають, куди поставити. Вони всі у пошуках хліба насущного, а це – саме і є трясовиною. Я ж сама, он, скільки значилась в аспірантках. Бачила, як справжні працюють. Для справжніх наука – це все: і повітря, і домівка, і любов. Он у Штатах культ трьох "S": Sport, Sex, Science. А у нас було так: Наука-секс-Наука. Певно, без водоспаду емоцій потяг до творчості завмирає. Еге ж, у мого "благовірного" я була четвертою. А траплялися і такі, що без "другого". Ну, то ущербні бідолахи - працювали тільки "в стіл". Бачила на власні очі… … Добре хоч моєю "дисертацією" стало шлюбне свідоцтво з професором-романтиком та еміграція з ним до США.       От де справжні "університети" пройшла! Любо-дорого було: потім одним лише поглядом, одним рухом вій, однією ямочкою на щоці відмикала серця й доводила до запаморочення у таких грандів бізнесу, що після цього не те що в "академіки", - ледь губернаторшою не стала. І це лише за якихось 12 років. Збрехала: не "якихось", а малинових з джемом!

Останній трапився "мішечок", ну ду-у-же в літах. Але, дідько його бери, - ревнивий і докучливий. Кинула його. Повірила в себе, мала на прикметі чергову доларову ванну. Не прорахувала все до кінця: дідок використав свої зв'язки, і мене лишили "green cards" – я ж жінка вільна, у вільній країні – шлюб більше не реєструвала, кірху підбирала на околицях інших штатів … От мене і повернули у рідний край. Добре хоч колекцію "цяцьок" своїх прихопила (знайшовся поціновувач жіночності – дипломатичною поштою їх відправив прямісінько до консульства).

Продала пару виробів, купила однокімнатну квартирку в "Нивки-Сіті", вклала у справу Мара. Тепер все з початку. Від чого йшли – до того й прийшли. – З цими словами вона покопирсалася в одній із косметичок і дістала два своїх улюблених фото на Манхетені: перше і передостаннє. Потім підійшла з ними до дзеркала. Вдивилась в зображення… Посміхнулась і, підбадьорюючи себе, любу, мовила: "Поки, Аля, ти рокам не підвладна, треба знову братись за добре знане. За дванадцять років тут кабанчики бочка нагуляли. Он де на яких Майинках шмигають! Їм вже всього замало: дружини, коханки, партнери, чинуші дістали. В казино від "мертвих президентів" позбавляються, в біткоїни інвестують. Вже із "коксом" здружились – не знають, в чому собі раду дати. А тут – я, розумниця. Коханка? – Ні, ласа зірочка, порадниця. Головне – зануритись в офісний планктон. За нагодою – спливти на спинці "хазяйки" і – в дамках! А тоді вже по накатаному, да так, щоб для боса кожен день виходу на роботу очікувався, наче свято!"

        Тут на неї ще прилило: спробувала згадати дитинство. Пригадала, що їх помешкання було неподалік ферми. Мама щоночі навідувалась туди за ласунками. Буває, повернеться, а я сплю. Вона штовхне мене носиком, я прокинусь. Пащу відкриє, а звідти – яєчко для мене. Поласую. А  то, курча притягне і показує мені, як його можна швиденько общипати, а вже тільки потім – потрощити смачненько. Затишно було з мамою, тепло. Та якось вона не повернулась. Чекала на неї декілька ночей. Не стало мами. От я і подалася звідти в чащини самостійно освоювати полювання. Вийшло невдало – саму вполювали. Якийсь старий посадив в клітку, привіз у місто, показав товаришу. Як же того старого звали? Здається: Пепе чи Джозе – не пригадати. Але вирішив він мене віднести до лялькового театру. Так я і стала підопічною Басса.