Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вогнегривий коник 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнегривий коник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнегривий коник" автора Василь Олександрович Сухомлинський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 36
Перейти на сторінку:
й Ліда надумали сходити до лісу. Ішли та й ішли, в дорозі стомились та й сіли на траві перепочити.

Витягли з сумки хліб, масло, яєчка та й підобідують. Коли це на дерево сів соловейко і заспівав. Зачаровані його красивим співом, Оля й Ліда сиділи й боялися поворухнутись.

Аж тут він замовк.

Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.

Ліда зібрала недоїдки, загорнула в газету й поклала в сумку.

— Навіщо ти зібрала сміття? — запитала Оля. — Це ж у лісі… Ніхто не бачить…

— Соромно перед соловейком… — тихо відповіла Ліда.

Перший страх курчатка

У теплому гнізді під квочкою з білого яйця народилося маленьке курчатко.

Воно проклювало міцну шкаралупу, розламало її, вилізло з гнізда й аж очка примружило від подиву. Все довкола таке яскраве й прекрасне. Гріє ласкаве сонце, зеленіє трава, від легенького вітру гойдаються квіти.

Маленьке жовте курчатко побігло по землі. Його очі сяяли від щастя. Курчаткові хотілося з кимось поділитися своїми радощами.

Мале побачило велику-велику істоту. Вона була довга й кругла, виблискувала білим хутром. Двоє сірих очей пильно дивилися на курчатко, тонкі вушка піднялися вгору, біля рота біліли довгі тонкі волосинки. Істота ця лежала й махала хвостом.

Курчатко підбігло до дивовижної істоти, щоб сказати їй: який прекрасний світ!

Та істота підвелася, очі її заблищали, спина вигнулася, тонкі волосинки біля рота заворушилися.

Курчатко злякалося.

Це був перший страх курчатка.

Як діти раділи, а Ялинка плакала

Наближався Новий рік. Поїхали люди до лісу, зрубали струнку Ялинку. Привезли її у велику світлу кімнату. Поставили посередині, прикрасами та цукерками прибрали. Бігають діти навколо Ялинки, милуються, пісні співають. Радісно дітям. А Ялинці страшно й сумно. Бо немає ні лісу темного, ні зайчика сірого, ні неба синього, ні місяця ясного. Бо в ногах у неї не снігова ковдра, а папірці барвисті всякі.

Заплакала з туги Ялинка, та ніхто й не помітив гіркої сльози, що впала з гілки на підлогу. Одна тільки дівчинка синьоока помітила, зітхнула й тихо прошепотіла: «Ялинка плаче…»

Закінчилося новорічне свято. Поїли діти цукерки, познімали прикраси. А Ялинку викинули на подвір’я… Біля неї стояла синьоока дівчинка.

Щоб кіт мишку не впіймав

Як Метелик напився березового соку

Ще в затінку під деревами лежав сніг, а маленький Метелик, якого збудило весняне сонечко, вилетів зі своєї зимової хатки. Летить він і відчуває: голова паморочиться від слабості. «Ось, — думає Метелик, — знайду пахучу квітку й нап’юся солодкого соку. Зараз голова й перестане паморочитись».

Але квітів ще немає. Один тільки голубенький пролісок виглядає з землі. Зрадів Метелик. Сів на голубеньку квіточку, а на ній солодкого соку немає. Холодна вона.

Летить знову Метелик. Уже й силоньки немає, ось-ось крильця складе й упаде на землю.

Аж чує Метелик ласкавий голосок:

— Лети до мене. Це я, Береза білокора. Дам тобі крапельку соку.

Прилетів Метелик до Берези. Дивиться — з тріщинки витекла крапля соку. Напився Метелик. Весело махнув крильцями.

— Дякую, — каже Метелик, — ти врятувала мене від голоду.

Ярок через дорогу

Андрійко й Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепинив ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і ярком потекла вода.

Бурхливо шумить потік. Стоять перед ним Андрійко й Ніна.

Ось хлопчик перебрів через потік і став на тому березі. Оглянувся — й соромно йому стало. Він у чобітках, а Ніна в черевичках. Як же вона перебреде?

«Ой, недобре я зробив, — подумав Андрійко. — Як не побачив, що Ніна в черевичках?»

Він перебрів назад і каже:

— Це я хотів узнати, чи глибоко, бо переправлятися будемо разом.

— Як? — здивувалась Ніна. — Я ж у черевичках.

— Чіпляйся мені на спину, — сказав Андрійко.

Ніна почепилася Андрійкові на спину, й він її переніс.

Суперечка двох книг

У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна — в шкіряній оправі, назву тиснено золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга — в тонкій сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря й Сіяча.

— Люди стають розумні завдяки тому, що читають мене. Якби не було Завойовників, не було б ні Могутності, ні Слави.

Книга про Плугатаря І Сіяча й питає:

— А де той Завойовник, про якого ти розповідаєш? Про якого Завойовника в тебе написано?

— Він пройшов увесь світ. Перед ним тремтіли народи. Він спалив тисячу міст і підкорив сто народів.

— А де ж він тепер?

Книга про Великого Завойовника мовчала.

— А я знаю, де твій Завойовник, — каже книга про Плугатаря й Сіяча. — Він зогнив у землі. А мої Плугатар і Сіяч живуть вічно.

Чого мама тепер плаче?

У дівчинки Олесі є старший брат Микола. Він працює трактористом.

Прийшов час Миколі в армію.

Проводжаючи сина, мати заплакала. Олеся розуміла, чому плаче мама. Два роки служитиме Микола. Два роки не бачитиме його мама. От вона й плаче. І Олеся заплакала…

Минуло два роки. Прийшла звістка: повертається Микола з армії.

Поїхали мама з Олесею на станцію зустрічати Миколу.

Вийшов Микола з вагона, усміхається. А мати підбігла до нього, обняла й заплакала.

А Олеся не розуміє: чого мама тепер плаче?

Завтра я вилізу на найвище дерево

Миколка сказав, як повернувся зі школи:

— Тату, сьогодні батьківські збори…

Пішов тато на збори. А Миколка сів готувати уроки. Коли вже усе поробив, зібрався було йти погуляти. Але не встиг, бо тато повернувся із зборів.

Сів тато край столу, схилив голову. Мама з тривогою дивиться на засмученого тата. Миколка стоїть біля столу, дивиться у вікно.

— Що ж говорили на зборах? — питає мама. Тато й каже:

— Про Петрика сказали: добре задачі розв’язує. Мишко вірша написав. Марійка й Наталя малюють — он які ж гарні малюнки показував учитель. Степан із дерева соловейка ножиком зробив… Василько — пустун великий: по трубі на дах виліз і не побоявся пройти від краю до краю…

— А про Миколку що-небудь говорив учитель? — питає схвильована мама.

— Про Миколку нічого не сказав учитель, — зітхнув батько.

— Не журіться, тату, — каже Миколка. — Завтра я вилізу на найвище дерево…

Ялинка для горобчиків

За три дні Новий рік, а Вітько хворий в постелі лежить. Поставила мама перед ліжком ялинку, повісила на неї чимало прикрас, цукерки, яблука. Увечері засвітились на ялинці лампочки.

Настав останній перед Новим роком ранок. Подивився Вітько у вікно. Побачив трьох маленьких горобчиків. Скачуть, їсти шукають. Жаль стало йому пташок.

— Мамо, — каже Вітько, — влаштуймо і горобчикам ялинку.

— Як? — подивувалась мама.

— Гляньте як, — відповідає

1 ... 7 8 9 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнегривий коник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнегривий коник"