Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вогнегривий коник 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнегривий коник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнегривий коник" автора Василь Олександрович Сухомлинський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 36
Перейти на сторінку:
Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.

Бабусин борщ

У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїхали ось до неї в гості.

Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся варить смачний-пресмачний борщ.

Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та от біда. Забувати стала. Поки варила, — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:

— А чи солила — й не пам’ятаю… Стара вже… От сіль у сільниці — добавляйте собі на смак.

З’їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний!

Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно. Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі. А вона радіє.

— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.

— Ми й не помітили, — каже Ніна. — Такий смачний що про сіль і не подумала.

— Значить, солила, — з полегкістю зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.

— Добре, бабусю, — і знову зглянулись. І непомітно всміхнулись.

Бабуся Мотря й Андрійко

В одній початковій школі, в другому класі вчиться хлопчик Андрійко. Він сидить біля вікна. За вікном — колодязь. До колодязя приходить по воду бабуся Мотря, що живе біля школи.

Побачить Андрійко бабусю Мотрю й каже учительці:

— Маріє Петрівно, бабуся Мотря по воду прийшла.

— Бігай допоможи їй витягти відро.

Андрійко біжить, допомагає бабусі витягти відро й швидко повертається до класу.

Сьогодні на уроці арифметики контрольна робота. Ніяк не виходить в Андрійка задача. Коли це бачить…

— Маріє Петрівно, — радісно гукає Андрійко, — бабуся Мотря по воду прийшла.

— Бігай допоможи їй витягти відро.

Андрійко побіг. Минуло п’ять, десять, двадцять хвилин, а його немає. Уже й дзвоник пролунав, Андрійко не повернувся. Зібрала Марія Петрівна зошити з контрольною роботою. Заходить Андрійко до класу розпашілий і мокрий.

— Де ти був? — питає вчителька.

— Бабусі Мотрі воду носив. Аж десять відер приніс. І підлогу помив…

Як Микита став працьовитий

Микита був дуже ледачий. Не хотів як слід працювати та й одержав з граматики двійку.

Дали Микиті роботу на літо. Поклав він на столі підручник та й зітхнув тяжко. Треба виконати двісті вправ. Хіба ж таку роботу зробиш!

Минув день, минув другий, минув третій. Ось і тиждень минає, а Микита щодня тільки гляне на книжку та й зітхне тяжко-тяжко.

Втомився хлопець від неробства. Сидить і дивиться у вікно. А за вікном під водостічною трубою стоїть порожнє відро. І в нього з труби капає вода — крапля за краплею.

Нічого робити Микиті, сидить біля вікна цілий день та все дивиться, як вода капає.

А ввечері вийшов, дивиться, а вже піввідра накапало. Наступного ранку було повне відро.

Здивувався Микита: виходить, із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води!

Зітхнув тяжко та й відкрив граматику і зошит відкрив.

Півень проса накосив

Квочка сиділа на яйцях. Чує, в яєчках курчатка ворушаться. Вона й каже Півневі:

— Півню, не гуляй, іди проса накоси, намолоти й пшінця курчаткам приготуй.

Узяв Півень косу, накосив проса. Намолотив. Натовк. Приніс повне відро пшона. А курчатка вже повилазили з яєчок. Насипав Півень пшонця. Кличе Квочка маленьких курчаток:

— Їжте, дітки, наїдайтесь, а татко нам водички принесе.

Котик і їжачок

Один Мисливець знайшов у лісі маленького їжачка. Загорнув його в хустинку й приніс додому. Поклав на підлозі в кімнаті.

А в кутку сидів маленький Котик. Він і думає: «Що це за сірий клубочок?» Плигнув Котик, простягнув лапку й поторкав їжачка. Та вколовся й жалібно занявкав. А їжачок злякався й сховав голівку.

Мисливець налив у тарілочку молока й поставив на підлогу. Котик пив молоко, а їжачок боявся й підійти. Але згодом посмілів, підійшов до тарілочки й став хлебтати разом із Котиком.

Вони подружили. Поруч лягали спати, а увечері ходили вдвох до лісу на прогулянку.

А то якось їжачок пішов у ліс та й не повернувся.

Довго ждав його Котик, жалібно нявчав…

Коли, було, Мисливець наливає Котикові молока, він усього не випиває. Залишає їжачкові. Думає, що той повернеться.

А їжачка нема й нема.

Що краще?

Одна маленька дівчинка любила розпитувати:

— Що краще — яблуко чи груша? Троянда чи косарик? М’ячик чи лялька?

Мама терпляче відповідала, але щоразу більше дивувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще — м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, якого ще звуть гладіолусом.

Коли це якось дівчинка питає:

— Мамо, що краще — казка чи пісня?

— А ти подумай, що краще — сонце чи небо? Як відповіси на це питання, тоді скажу тобі, що краще, — казка чи пісня, — усміхається мама.

Довго думала дівчинка й не могла нічого придумати. Дивилась на небо, на ясне сонечко. Вони були прекрасні й нероздільні.

Після того дівчинка перестала питати, що краще. Вона тепер питала по-іншому: чим гарна казка? Чим гарна пісня? І мама залюбки їй відповідала.

Ніч і біла сорочка.

Жив із мамою маленький-маленький хлопчик. Він недавно навчився говорити.

У хлопчика була сніжно-біла сорочка. Мама випрала її й повісила на паркані сушитись.

Надходила ніч.

Хлопчик і каже матері:

— Мамо, я піду зніму з паркана сорочку.

— Навіщо? — дивується мама.

— Ніч доторкнеться до білої сорочки… Сорочка стане чорна… Що я одягну?

Мокра і суха сорочки

У матері двоє синів — Іван і Сергій.

Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:

— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу в колгосп.

Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.

Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.

Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.

Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.

Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.

Соромно перед соловейком

Оля

1 ... 6 7 8 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнегривий коник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнегривий коник"