Читати книгу - "Подвійна гра в чотири руки"

Побігла далі, роздмухуючи червоні щоки.

Картатий товстун сумно закляк.

— Вбили… Зарізали…

Оглядівся, прошепотів: «Вішатись треба!» — і понуро побрів убік буфету рану душевну заливати.

Дивні люди, думає Муся, а сама убік лев’ячої морди косує — все їй цікаво.

Озирнулася, чи ніхто за нею не стежить.

Інакше як панянці інститутського вигляду до урни руку засунути! Повагалася — засунула.

Витягла картонку, тією Фаїночкою вкинуту.

А вона така сама, як в убієнного пітерського інженера — «Запрошення…».

Час відплиття, номер каюти…

Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, та часу на те немає: вхопила валізу — і на червоний килим. Як повноправна.

А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, — в обхід, навпростець, за адміністративну будівлю, де людей менше. На ходу чоботи скидає.

Чи не плавати зібрався?…

* * *

— Сонце, сонце лови! Знімай зліва!

Оператор, що крутив ручку кіноапарату, не випускаючи з зубів папіроси, гнівно зиркнув убік режисера — мовляв, сам знаю, як знімати!

Обидва стояли на нижній палубі, неподалік від капітана, і завзято знімали «документальну фільму» на замовлення Київського пароплавства.

— Зліва — в контражурі вийде… — відказав оператор і забуркотів крізь зуби: — Теж мені — Люм’єр… «Прихід потяга — відхід потяга» — тьху! На що час витрачаємо?

І голосно промовив:

— Мене, між іншим, на знімальному майданчику з мадам Холодною чекають!

— Не сумуй, брате, — поплескав його по плечі кудлатий режисер. — Тут роботи на чотири дні. Гроші добрі платять. Харч — за вищим розрядом. Лабораторія прямо в каюті: проявимо плівку, покажемо товстосумам — і тю-тю! Справжнє мистецтво творити!

Оператор незадоволено похитав головою і закрутив ручку.

— Цього павича відзніми… Крупняком! — шепнув режисер і гукнув до капітана: — Активніше вітайте гостей, пане капітане! Вас побачить світ!

Улещений такою перспективою капітан підніс руку до козирка, вклонився і замахав поважному панству другою рукою, скошуючи око на камеру: чи знімає.

Камера знімала. Публіка повільно рушала вгору сходами, віталася з капітаном.

Матроси, підхопивши багаж, проводжали пасажирів до кают.

На другій палубі вишикувалися офіціанти та інша обслуга.

Звішувалися з перил, витягали шиї. Не часто ж можна побачити стільки поважних людей разом!

Але дідько розбере, хто є хто.

Тому намагалися тісніше оточити мосьє Очінь, модного цирульника з самого Хрещатика. Той знав усіх! І офіціанти, мов зграя пінгвінів, топталися біля нього, дослухаючись до влучних коментарів знавця вищого світу.

— Мій папаша половину Хрещатика перестриг! — між тим хвалився мосьє Очінь, кланяючись направо і наліво гостям. — А я далі пішов: усе київське високе панство стрижу. Вони без мене — нікуди! Я їм — і перманент, і зачіски по-французькому.

Звісившись з перил, закивав у поважну юрму:

— Ваше-сте… Ваше-сте… Мої вітання! Шарман! Гранд шарман!

«Ваше-сте», звісно, на кивок мосьє ніяк не реагувало, але хіба то важливо?

Офіціанти шорошили вуха і пошепки питали у знавця світського товариства:

— А це хто?

І той, набурмосившись, мов бойовий півень, гордо відповідав:

— Міністр фінансів, пан… м-м-м… «еспаньйолка» — мого виконання! З дружиною мадам Софі: вчора «сахарет» мені замовила — дві години вовтузився!

— А то? — знову питали офіціанти.

— Де? З «тюрбаном»? Холодний перманент? Це мадам Зінаїда Гі, — і знову взявся до поклонів. — Моє шанування і все таке інше! Феєрично! Беліссімо! — і до офіціантів: — Стригтися хотіла — відмовив. Вони зараз усі стрижуться, бо емансипе…

— Хто? Що?

— Одне слово — вільного поводження… Це нині в моді.

Пані та панове вервечкою здіймалися трапом і кожного усюдисущий мосьє Очінь знав особисто, з кожним мав спілкування, кожного стриг-голив чи не щодня.

Офіціанти завмирали в шанобі і навіть остраху: ось з якою людиною доводиться спілкуватися.

— А ось ті — хто? З папугою?

— «Бобрик» — то мосьє Шток — найкращий київський ювелір, козяча ти морда невчена!

— Сам ти морда! А поруч — хто?

— Тут усе сімейство: синок — це той, що з папугою. І дружина — ваше-сте, ваше-сте! — закланявся опасистій матроні, — Фіра Гераклівна. Перманент — крупний шарман!

— А то, певно, поважний птах…

— Еге ж, це гер Айзен, посол германський… Ваше-сте, моє шанування! Тужур! Тужур!

І все далі — у такому ж дусі. Усе і всіх знає мосьє Очінь.

А по-простому — Сидір Очкуренко, цирульня якого на Фундуклєєвській, та, що «Зефір та Єва» називається…

Сходиться на палубі публіка.

Крутить ручку оператор.

Кланяється капітан.

Сновигають матроси.

Гримить військовий оркестр.

Але прибріхує мосьє Очінь: є персони, про яких краще помовчати, адже ані слова про них не зможе повідомити.

Скажімо, панна в фіолетовій, з муаровими візерунками сукні, в капелюсі з рясною вуаллю…

Уся з себе немов скрипка — така ж лискуча. За панною йшла служниця, тримаючи під пахвою лису білу левретку.

Не знав мосьє Очінь і поважної купчихи, що потужно пливла по червоному килиму в оточенні трьох черниць і чотирьох приживалок.

І високого пана в чорному макінтоші і капелюсі фасону «Пушкін».

Замикаючи урочисту ходу, на палубу увійшов циганський хор — зі співами і танцями.

Посадка закінчувалася.

Останньою трапом промчала юна особа, тягнучи поперед себе важку валізу, в’язанку книжок і чорний медичний саквояж.

Оркестр гримнув туш.

Проводжаючі замахали хустками.

Пароплав видав потужний гудок…

* * *

…Обійшовши сірий адміністративний будинок, переслідувач Мусі Петька Шнур (а це був саме він!) кинув на березі чоботи і куфайку, пірнув «стовпчиком» у сріблясті хвилі і сильними рухами погріб за той борт пароплава, де його не могла бачити ані поважна публіка, ані пан капітан із матросами.

Допливши до борту в оточенні чайок, котрі нахабно намагалися клюнути його в голову, вхопився за канати, вправно підтягнувся і вмить перелетів на розпечену палубу.

Відхекався. Полежав трохи і, лишаючи по собі мокру пляму, заповз під рятувальний баркас.

Пароплав повільно відійшов від берега…

* * *

Якщо ви не панночка дев’ятнадцяти років і не їхали добу в задушливому вагоні, не сиділи дві години на валізі на спекотному київському сонечку на набережній і на вас немає довгої спідниці в формі дзиґи та ще й корсета, фільдеперсових