Читати книгу - "Мертва зона"

2

Вони на хвильку спинилися у вестибюлі, і, поки Джонні застібав свою теплу джинсову куртку, Сейрин погляд мимохіть звернувся до плаката з написом «Страйкуйте!» і стиснутим кулаком на вогнистому тлі.

— Знов буде студентський страйк, — сказав Джонні, помітивши, куди вона дивиться.

— Проти війни?

— Цього року не тільки проти війни. В’єтнам, призов резервістів, події в Кентському університеті — все це розворушило студентство як ніколи раніш. Гадаю, і в нас тут залишилося зовсім мало рохкал.

— Яких рохкал?

— Узірцевих діточок, котрим аби тільки одержати диплом, а потім дістати посаду з платнею десять тисяч доларів на рік — цим і обмежується їхній інтерес до державної системи. Рохкалу начхати на все, крім власної шкури. Але настав інший час. Тепер і в більшості з них відкрилися очі. Попереду великі переміни.

— Це для тебе таке важливе? Навіть тепер, по закінченні університету?

Джонні виструнчився.

— Мадам, я ж його вихованець. Джон Сміт, випуску сімдесятого року. Не пошкодуймо нічого задля нашого старого доброго Мену!

Сейра посміхнулася:

— Ну ходімо вже. Я хочу покататися на круговерті, поки там не зачинили на ніч.

— Чудово, — сказав він, беручи її під руку. — Цілком випадково в мене є твоя машина, що стоїть за рогом.

— І вісім доларів. Нас чекає казковий вечір.

Погода була хмарна, але суха й досить тепла як на кінець жовтня. На небі серпик місяця намагався пробитись крізь запону хмар. Джонні обняв Сейру за стан, і вона пригорнулася до нього.

— Ти знаєш, Сейро, я дуже багато думаю про тебе. — Тон його був начебто недбалий, але тільки начебто, її серце на мить завмерло, а тоді забилося часто-часто.

— Справді?

— Мені здається, той Ден чимось скривдив тебе, так?

— Я й сама не знаю, що він зі мною зробив, — щиро призналася Сейра.

У спалахах жовтої мигавки за квартал позад них їхні тіні то виникали, то зникали на цементованому тротуарі під ногами.

Джонні, як видно, обмірковував її слова.

— Я не стану тебе кривдити, — промовив він зрештою.

— Так, я знаю. Але, Джонні… дай мені час…

— Еге ж, — зітхнув він. — Час… Ну що ж, час ми маємо.

Вони звернули за ріг, і Джонні відчинив їй дверцята машини. Тоді перейшов на другий бік і сів за кермо.

— Тобі не холодно?

— Та ні, — відказала вона. — Вечір же он який теплий.

— Справді теплий, — погодився він і від’їхав від бровки тротуару.

А Сейра повернулася думкою до тієї дурної маски. Половина обличчя — Джекіл, з голубим оком Джонні в порожній, здивовано розширеній докторовій очниці («Слухайте, я вчора винайшов новий коктейль, але його навряд чи подаватимуть у барах»), і з тією половиною все гаразд, бо під нею видно частку самого Джонні. То друга половина, Хайдова, так безглуздо налякала її, бо око там приплющене і за тією щілинкою може ховатися хтось інший. Хто завгодно. От хоч би й Ден.

Та на той час, як вони приїхали на ярмарок в Есті, де на головній алеї мигтіли в темряві голі лампочки й ходили вгору-вниз довжелезні неонові шпиці чортового колеса, Сейра вже забула про маску. Вона була із Джонні, і їх чекав приємний вечір.

3

Вони пішли головною алеєю, тримаючись за руки, майже не розмовляючи, і Сейра впіймала себе на тому, що пригадує ярмарки свого дитинства. Вона виросла у Саут-Парісі, містечку з паперовою фабрикою, на заході штату Мен, а окружний ярмарок відбувався у Фрайберзі. Що ж до Джонні, хлопчини з Паунела, то він, мабуть, їздив на ярмарки в Топсем. Та, власне, всі ті ярмарки були однакові і не дуже змінювалися з роками. Залишаєш машину на брудній стоянці, платиш біля входу два долари і, тільки-но опинившись на ярмарковому майдані, одразу чуєш пахощі гарячих сосисок, смаженого перцю та цибулі, бекону, дешевих цукерок, тирси, солодкавий дух кінських яблук. Чуєш брязкіт візка на дитячій катальній гірці — його звуть «дикою мишею». Чуєш виляски пострілів у тирах, металічний голос, що викрикує номери для гравців у бінго[9], — він лине з гучномовців, розвішаних навколо великого тенту, під яким наставлено ряди довгих столів та складаних стільців з місцевого похоронного салону. Рок-н-рол змагається в гучності з ревінням механічного органа. Без угаву лунає крик зазивал: два постріли за п’ятак, і ви можете здобути цього набитого тирсою собачку для вашого дитинчати; гей, ви там, став, аж поки виграєш… Нічого не змінюється. І ти знов почуваєш себе дитиною і залюбки даси витягти з тебе все і до останнього цента.

— Осьде! — спинила вона Джонні. — Круговерть!

— Та вже ж, — заспокійливо мовив той.

Він подав жінці в касовій будці паперовий долар, і вона, майже не підвівши погляду від журналу «Фото-плей», викинула йому два червоні квитки й дві десятицентові монети.

— Як розуміти твоє «та вже ж»? Чому ти розмовляєш зі мною таким тоном?

Джонні знизав плечима. Вираз його обличчя був цілком невинний.

— Важить не те, що ти сказав, Джоне Сміт. А те, як ти це сказав.

Круговерть зупинилася. Люди сходили з неї і вервечкою сунули повз них — здебільшого юнаки в цупких вовняних сорочках військового зразка чи в розстебнутих теплих куртках. Джонні повів Сейру на дерев’яний поміст і віддав квитки доглядачеві, що мав такий знуджений вигляд, наче йому остогидло все на світі.

— Нічого особливого, — сказав Джонні, коли доглядач посадив їх в одну з невеличких круглих шкаралупок і закріпив запобіжну перекладку. — Просто ці кабінки рухаються кожна по своєму замкнутому колу, чи не так?

— Так.

— А ці менші кола укладено на великому кружалі, яке теж обертається, чи не так?

— Так.

— Ну от, а коли вся ця штука набирає повного розгону, кабінки, де ми сидимо, рухаються по своїх колах і часом розвивають швидкість, не набагато меншу від тієї, з якою астронавти злітають з мису Кеннеді. І я знав одного хлопця… — Джонні з поважним виглядом нахилився до неї.

— Еге ж, зараз видаси ще одну з твоїх небилиць, — мовила Сейра трохи розгублено.

— Коли тому хлопцеві було п’ять років, він упав з ґанку й дістав манюсіньку тріщинку в шийному хребці, отакеньку, з волосину. А через десять років він катався на отакій ярмарковій круговерті в Топсемі… І… — Він знизав плечима й співчутливо поплескав Сейру по руці. — Та гадаю, тобі це минеться гаразд, Сейро.

— Ой!.. Я хочу зійти…

А круговерть тим часом набирала розгону, і ось уже весь ярмарок і головна алея злилися в одну скісну пасмугу вогнів та облич. Сейра зойкала, сміялась і врешті заходилася молотити Джонні